Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий"

431
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі по десять: обличчя і голоси" автора Іван Рябчий. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 39
Перейти на сторінку:
згодом стали центром мого життя.

Але першим словом, яке я розібрала, змогла прочитати — пам’ятаю це так, ніби сталося це вчора — було слово «Кока-Кола». Звідси висновок: моє дитинство минуло в епоху перших неонових вивісок. Першою прочитаною книжкою стали «Чемні дівчатка» графині де Сеґюр, і звідти в моїй голові назавжди засіла фраза: «Покоївка Еліза дала ляща маленькій Софі» («La bonne Élisa donna à Sophie un soufflet»). Я знала, що слово «soufflet» позначає духало для роздмухування вогнища, аж раптом дізналася, що «soufflet» може виявитись і «лящем», а «bonne» (покоївка), виявляється, часом ніяк не «bonne» (добра, сердечна); так я відкрила для себе омонімію — а ще неабияк збентежилася. Якщо слово може мати одразу два значення — а то й значно більше — то кому, чому можна взагалі довіряти?! Моя бабуся казала: кожній речі — своє місце, на кожному місці — окрема річ. Не можна казати «ота штукенція», — повчав мене дідусь, — бо кожна річ має назву. А втім, «cassis», виявляється, не лише смачнючі порічки, а й «лежачий поліціянт» на шляху, про який заздалегідь повідомляється відповідним знаком. Відтоді слово для мене назавжди пов’язане з загадкою, з підозрою.

А от справжнє відкриття літератури для себе я зробила значно пізніше — років у п’ятнадцять — шістнадцять, коли прочитала Франсуа Моріака та П’єра Реверді. Дві різні атмосфери: перша гірка, друга прозора. Реверді також відкрив мені цілком нову техніку — кубізм, захоплення яким я пронесла через усе життя: кожна річ, схоплена певної миті, є синтезом різних поглядів на неї.

А захоплення Жоржем Екаутом — завдяки якому ми з тобою познайомилися — прийшло згодом, коли я дізналася, що існують різні сексуальні ідентичності.

Чи змінилося твоє ставлення до літератури з роками?

У певному віці зазвичай кажуть: я виросла, читаючи… Література стала частиною мого існування. Звісна річ, моє ставлення до неї дуже змінилося — як і ставлення до навколишнього світу в цілому. Я назвала би це дозріванням. Проте хотілося б уникнути справжньої зрілості…

Ти живеш поміж двох країн — Францією та Бельгією. Яка з двох, на твою думку, толерантніша? І що воно взагалі таке — толерантність? Чи можна сказати, що це такий різновид релігії? Чи взагалі: нова релігія?

Ні, я не живу поміж двох країн. Франція та Бельгія — це країни, які я знаю найкраще. І коли я кажу «Бельгія», то маю на увазі як південь країни, так і її північ. Друзів-фламандців у мене, певно, навіть більше, ніж друзів-франкофонів.

Толерантність? Про це написано стоси книжок… Я вважаю себе послідовницею Вольтера. Під час січневих подій у Франції я тішилася, коли чула, що видавництва не встигали друкувати Вольтерів «Трактат про терпимість».

Не можу сказати, котра з двох — Франція чи Бельгія — толерантніша. Проте є дещо суто французьке, заледве помітне у Бельгії — світськість. У світській країні закони складаються на рівні держави і чинні для всіх, і представник жодної з релігій не має права втручатися. Релігія — приватна справа кожного, кожен має право сповідувати свою релігію, проте якщо релігійний культ суперечить законам республіки, останнє слово завжди буде за нею. У сучасному глобалізованому світі це не так уже й легко. Проте незалежність Французької республіки завойовано жорстокою борнею проти реакційної влади католицької церкви. Гадаю, зараз не час поступатися котромусь релігійному чи етнічному рухові, адже, як на мене, йдеться про фундаментальний принцип: свободу особистості.

Тож мене дуже тішить, що в Бельгії без зайвого галасу зуміли задовольнити основні потреби сучасної суспільної еволюції: одностатевий шлюб і право на евтаназію. А от у Франції зчинився галас саме тому, що старі, несвітські сили намагаються будь-що повернути собі втрачену владу, а нові теократичні рухи підтримують їх.

У чому полягає різниця між бельгійською та французькою літературами?

О, це запитання ставить мене у непросте становище! Я впевнена, що різниця таки є — принаймні у головах багатьох «учасників процесу» — між книжками, які видаються у Франції, і книжками, що їх видають у Бельгії. Проте спробуймо запитати у будь-якого бельгійського письменника: чи відмовиться він від угоди з видавництвом «Gallimard»? Французька мова об’єднує франкофонів, а регіоналізм згадують переважно зі зневагою. Франсуа Моріак, коли його називали «видатним регіональним письменником», сердився не менше, ніж коли його називали письменником «християнського сенсу». Хіба можна уявити на книжці, виданій англійською мовою, напис: «Перекладено з бельгійської французької»? При цьому часто-густо читаємо: «Перекладено з кубинської іспанської». Про ставлення кожного із франкофонів до своєї мови можна говорити так само безконечно, як і про взаємини між бельгійцями і французами. До речі, такі самі взаємини побутують між фламандомовними письменниками та авторами з Нідерландів, де надруковано практично все, що пишеться фламандською та нідерландською мовами.

Що ти думаєш про майбутнє європейської літератури? У своєму романі «Покора» Мішель Уельбек змальовує нову мусульманську Європу, де жінки «підкорені», себто не мають права на інтелектуальну працю, зокрема, на писання книжок. Як гадаєш, таке може статися?

Майбутнє європейської літератури залежить від майбутнього самої Європи. Навіть якщо врахувати, що література — і мистецтво взагалі — є головними майданчиками опору. Гадаю, розпочалася війна між різними цивілізаціями, де важливо розуміти, хто саме твій супротивник. Я дуже не задоволена французькими лівими — за ними тягнеться хвіст сумного спадку країн «третього світу» і неприємної історії з колоніями; вони не зуміли вчасно вчинити правильно. Ворогами цивілізації, яка близька моєму серцю, є всі ті, хто руйнує особистості в ім’я «засад» якоїсь релігії. Ясна річ, цивілізація не може стояти на місці — інакше загине. Проте є певні фундаментальні принципи цивілізації. Для мене це — ідеї Просвітництва, які, до речі, постали не на голому місці, так само, як і «християнська Європа», про яку багато хто зараз твердить, постала не за один день із появою перших християн у Галлії.

Як би ти визначила ЛГБТ-літературу?

У Європі кажуть про рух, формулу ЛГБТ, проте я не думаю, що є якісь особливі ЛГБТ-автори… До речі, дискусія щодо цього питання нагадує суперечку щодо письменників-регіоналістів і письменників «християнського сенсу». Трапляється, що націоналісти або християни стають добрими письменниками. Проте є християни та гомосексуали, які пишуть, але це не робить їх письменниками.

Історії про гомосексуалів часто потрапляють до книжок, але не про це мова…

Я захоплююся людьми, які вважають себе видатними письменниками, усвідомлюючи ризик бути забутими істориками літератури: позавчора в тебе чималий наклад, а вчора про тебе вже всі

1 ... 15 16 17 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий"