Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Як зупинити час 📚 - Українською

Читати книгу - "Як зупинити час"

262
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як зупинити час" автора Метт Хейг. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 73
Перейти на сторінку:
створені. Крім того, блакитний спектр погано впливає на добові ритми.

— Саме так, добові ритми. То я краще піду спати.

— Це дещо невдячно, як гадаєш? — зауважує він після миті тиші.

— Що саме?

— Твоє ставлення.

Я кладу монетку в пакетик та закриваю застібку.

— Ставлення тут ні до чого. Взагалі ніякого ставлення немає.

— Я останнім часом багато думав.

— Про що?

— Про початок.

— Початок чого?

— Нас. Про ті часи, коли я почув про доктора. Коли відправив телеграму Аґнес. Коли вона по тебе приїхала. Коли ми вперше зустрілися. 1891 рік. Чайковський. Гарлем[41]. Хот-доги. Шампанське. Регтайм[42]. Усе це. Я перетворив кожен твій день на день народження. І я досі це роблю. Міг би робити, якби тобі не кортіло жити найбільш нудним життям, яке тільки можна уявити. І якби ти нарешті поборов своє маніакальне прагнення відшукати Маріон.

— Вона моя дочка.

— Це я розумію. Але ти тільки-но подивись, які життя в тебе були. Які життя я тобі дав…

Я на кухні — поставив телефон на режим гучномовця та наливаю собі келих води. Тепер п’ю воду великими ковтками. У голові думки про маму, що під водою випускає останнє повітря. Гендріх продовжує говорити, а я повертаюся до кімнати та відкриваю ноутбук.

— Я, можна сказати, твоя фея-хрещена, чи не так? Ти був простою Попелюшкою — робив підкови для коней, якщо я не помиляюся? А зараз поглянь-но на себе! Ти можеш мати хоч карету, хоч кришталеві черевички — що схочеш.

Я заходжу на Фейсбук: нещодавно створив собі сторінку, бо зараз вкрай підозріло, якщо у тебе її немає. Гендріх теж підтримав цю ідею — у нього самого, тобто у пластичного хірурга на пенсії, якого він наразі вдавав, теж була своя сторінка. Звісно ж, інформація у наших профілях — цілковита брехня. Крім того, на Фейсбуці навіть не передбачена можливість вказати 1581-й як рік народження.

— Ти мене чуєш?

— Так-так, Гендріху, чую. Ти моя фея-хрещена.

— Я ж хвилююся за тебе. Правда. Томе, ще тієї миті, як ти вперше з’явився, я побачив щось у твоїх очах. Якусь жагу.

— Жагу? — втомлено розсміявся я.

І тут я помічаю. Запит у друзі. Від неї. Від Камілли Герен. Я приймаю його, і під теревеньки Гендріха проглядаю її стіну.

Вона пише то англійською, то французькою, і використовує багато смайликів. Постить цитати Маї Енджелоу[43], Франсуази Саган[44], Мішель Обами, Джона Кеннеді та Мішеля Фуко[45]. У Франції у неї є друг, який збирає гроші на лікування людей, що страждають на хворобу Альцгеймера, — вона розмістила посилання на сторінку збирання грошей. Ще вона написала кілька невеличких віршів. Я читаю один — «Хмарочоси». А потім інший — «Ліс». Мені подобається. А потім, майже рефлекторно, клацаю на вкладку з фотографіями. Хочеться дізнатися про неї більше, зрозуміти, звідки вона може мене знати. Можливо, вона альба і ми зустрічалися колись дуже давно. Але ні, бо я бачу її фотографії за 2008 рік, і на них вона виглядає значно молодшою. На них їй років двадцять. Іноді на фото з нею чоловік — Ерік Вінсент. Нестерпно гарний чоловік. Ось фото, на якому він плаває у річці. А ось на ньому жилет бігуна з номером. Він відмічений на усіх фото. І він є майже на всіх її фото профілю аж до 2011 року. А потім у неї немає жодних фото, аж до 2014. Цікаво, що ж сталося з Еріком? Я знов відкриваю той вірш, «Ліс» — тепер очевидно, що він присвячений йому. А його сторінки на сайті більше немає.

Здається, тут не тільки у мене є таємниці.

— Томе, тобі не можна кидати якір. Ти ж пам’ятаєш про перше правило? Пам’ятаєш, у Дакоті я сказав тобі про перше правило?

Ось одне фото за 2015-й: Камілла сумно дивиться убік. Вона сидить у вуличному кафе десь у Парижі. На столику стоїть келих червоного вина. Це перше фото, на якому вона в окулярах. Тут на ній яскраво-червоний кардиган, у який вона щільно загорнулася. Мабуть, вечір видався прохолоднішим, ніж вона очікувала. На губах у неї нещира посмішка.

— Перше правило, — втомлено відповідаю я, — не закохуватися.

— Саме так, Томе. Не закохуватися. Це найдурніша помилка.

— Слухай, не хочу поводитися неввічливо, але чого ти телефонуєш? Я тут намагаюся вжитися у свою роль, і ти не надто допомагаєш.

— Роль поденьки?

Я чую у слухавці зітхання. Потім він відкашлюється та відповідає:

— Колись у мене був знайомий. Поденька. Канатоходець. Його звали Кедр, як дерево. Дивне ім’я — і людина дивна. Він працював на ярмарку на Коні-Айленд[46]. Вправний був канатоходець. А знаєш, у чому різниця між вправним канатоходцем та невправним?

— Ні.

— Вправний живий.

Він сміється з власного жарту, а потім продовжує:

— Так ось, він розказав мені свій секрет — як ходити по канату. Зазвичай усі кажуть, що треба розслабитися та забути про висоту. А він каже — навпаки. Головне — ніколи не розслаблятися. Ніколи не вважати, що ти професіонал. І ніколи не забувати про висоту. Розумієш, до чого я? Томе, ти не можеш бути поденькою. Ти не можеш просто розслабитися, бо висота надто велика.

Я беру телефон та йду в туалет. Намагаюся дзюркотіти тихенько, щоб він не чув.

— Не забувати про висоту. Зрозуміло. Але я й досі не розумію, чого саме ти телефонуєш.

Я дивлюся у дзеркало та раптом дещо помічаю. Дещо чудове просто у мене над лівим вухом. Сива волосинка! Уже друга! Першу я знайшов у 1979-му. Десь у 2100-му їх уже стане стільки, що помічатимуть інші люди. Я дуже рідко зауважую якісь зміни у своїй зовнішності, і щоразу мене це страшенно тішить. Роздивившись волосинку, я змиваю та виходжу. Відчуття простої смертної радості не відпускає.

— Телефоную, коли хочу. А ти маєш відповідати, бо інакше я хвилюватимуся. А ти знаєш, що мене краще не хвилювати, бо я починаю діяти. Не забувай своє місце, Томе. Не забувай, як тобі допомогла наша організація. Так, ми б хотіли знайти твою дочку. Але і ти не забувай. Не забувай, що у 1891-му ти був самотній та загублений, ти не знав свободи. У тебе не було вибору. Ти був просто вбитий горем чоловік, який і сам не знав, хто він. А я дав тобі мапу та допоміг відшукати себе.

Я і досі себе не відшукав. Але я цього не кажу. Ба навіть більше — я навіть не наблизився до того,

1 ... 15 16 17 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як зупинити час», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як зупинити час"