Читати книгу - "Шизґара"

«Ага, і цей — також», — зметикував Олексій. Кількість симпатиків володарки безпородного ердельтер'єра збільшувалась на очах.

— Ом хай ходить з Алексом, — вів між тим своє сусід Ірини, — а ти — зі своїм рідним братом, як і збирався.

— Мені по барабану, — заявив тут Ом. — Мені он цукор треба купити. Скажете — всі разом, підемо вкупі з усіма, скажете з Алексом — з ним порулимо, він свій хлопець. Тільки вирішуйте щось скоріше, бо не клімат[32] тут на спеці стовбичити.

— Може, в Ірини спитаємо? — втрутився Олексій і звернувся до дівчини. — А ти що скажеш?

Досі вона лише кидала короткі погляди на суперечників, тепер же подивилася на нього — уважно, зацікавлено, трохи здивовано:

— Ну, дякую, нарешті про мене згадали…

У її голосі бриніла іронія, та Олекса чітко знав, що адресована вона не йому.

Парубки мовчали, а дівчина продовжила:

— Ні, хлопці, ні на які пари ми розбиватися не будемо, всі разом підемо.

Почувши це, Ом скомандував:

— За мною! — і рішуче попрямував до магазину.

Першою затоварили Ірину, причому носити її сумку забажали всі, крім Белсового меншого брата. Щоправда, Ом запропонував свої послуги лише один раз — з міркувань ввічливості, і більше до дискусій претендентів на звання носильника не втручався. Зрештою Белс заявив, що він — кандидат в майстри спорту, і, ігноруючи очевидний факт, що його спортивним знаряддям був велосипед, а не штанга, вчепився в ручки сумки, як маленький Геракл в шиї змій — мертвою хваткою, і не випускав їх, поки бажані солодкі кілограми не були доставлені Ірині під двері.

Ом виявився правий: гуртом було веселіше, тим паче, що жоден отоварений не виявив шкурницьких нахилів: усі, як один, занісши трофеї додому, виходили й продовжували спільний рейд.

Не можна сказати, що Ірина приділяла Белсові особливу, надмірну увагу; ну, може, на якусь дещицю більшу, ніж решті, але спілкувалася з усіма, і явно його не виділяла; говорили всі про все й ні про що, так, теревенили, й Олексієві вдалося вставити кілька вдалих, дотепних реплік, він був на такі мастак. І кожного разу ловив на собі чи то здивований, чи то зацікавлений погляд дівчини.

Час пролетів швидко — незчулися, як усі сімдесят два кеге були закуплені. Товариство розійшлося, постановивши зустрітися ввечері на собачому майданчику. Що характерно, абітурієнт Щербанюк теж пообіцяв прийти, хоча собаки зроду не мав.

10. «Займися Ленкою»

– І що, вона, ця Ірина — неповторна королева, кінозірка, Міу-Міу[33] яка-небудь? — з неприхованою іронією спитав Микола Можайський. Фільм «Жодних проблем!» з цією молодою (років всього на десять старшою від хлопців) привабливою актрисою саме йшов у всіх кінотеатрах міста, збираючи повні зали. Сам Микола від часів оказії з китайськими ліхтариками перетворився на високого плечистого юнака, і за ним упадало чимало дівчат як у його англійській школі, так і в мікрорайоні. Досить начитаний, він мав до того ж добре почепленого язика, був веселим і дотепним, а виглядав завжди як справжній франт. Якщо в тебе батьки — радянські інженери, а не працівники торгівлі чи побутового обслуговування, наближені до речових дефіцитів, бути модним — високе мистецтво. Микола вирішив проблему просто і геніально. Тоді не було надто вживаним слово аксесуари, але саме арсенал цих дрібничок і став його родзинкою, як не сказати — козирною фішкою. У нього був гарний, добре пошитий сірий костюм; один-єдиний, але до нього — дві дюжини елеґантних краваток, вчасна заміна котрих надавала іміджеві різноманітності. «Інший галстук освіжає образ», — стверджував Микола і був абсолютно правий. Якщо ж він вдягав джинси (мав одні, але направду американські) та теніску, то на голові у нього красувалася небачена тоді джинсова бейсболка, на шиї — спеціальна шовкова хустка, а завершували ансамбль темні окуляри-краплі.

Особливого шарму додавав йому годинник-цибулина на сріблястому ланцюжку, справжній раритет, прадідів ще, дореволюційний. На кришці двоголовий орел та надпис: «Павелъ Буре. Поставщикъ Двора Его Величества» та шестизначний номер. Єдиний недолік — що без бою. Але тут уже нічого не поробиш: виготовлялися такі для людей служивих: наприклад, працівників залізниць та військових, — а тим, з огляду на суворість їхнього життя, такі надмірності в хронометрі, як бій чи музика, ні до чого.

А якщо додати, що Можайський мав розряди з боксу й класичної[34] боротьби, першим ніколи ні на кого не «плигав», але «отвєтку» давав рішуче й грамотно, то стає абсолютно зрозумілим, що ходив він у «чотких» парубках і, якби поставив собі за мету, мабуть, зміг би вибитися в «основні».

Отже, Микола не відчував нестачі уваги з боку дівчат: він легко заводив з ними стосунки і так же невимушено їх завершував, примудряючись залишатися своїм колишнім подружкам приятелем. По-справжньому він ще не закохувався, а тому й ставився до справ амурних дещо легковажно:

— Ну, чого ти мовчиш? Чим та Ірина до стобіса неповторна?

— Не знаю. Не така, як усі, та й край, — не зміг визначитися Олексій.

— Не знаєш, а кажеш, — гмикнув друг. — От коли знатимеш, тоді інша річ. А поки… Не звертає на тебе уваги ця Ірина — і ти на неї не звертай. Он Ленці Стрілецькій ти подобаєшся, неозброєним оком видно. Класна чува: обличчя симпотне, фігурка — люкс, ніжки стрункі, волосся яке красиве… Займися Ленкою, хай та Ірина лікті потім гризе!

— Ленкою? Вона дійсно класна, нічого не скажеш. Ніколи не думав про неї в такому сенсі, — розгубився Олексій.

Він знав цю дівчину: вона колись вчилася в паралельному класі, а потім перейшла до іншої школи.

— Так ти подумай, думати інколи корисно, — запевнив Микола та посміхнувся.

Вони сиділи на лавочці удвох: прийшли на «п'ятак» першими, і Олексій, сам не знаючи — чому, розповів другові про свою нову знайому.

— Ну, подивимось, — з'їхав він з теми. «Так, вона направду приваблива. Носить завжди досить короткі спідниці й сарафанчики — з такими ногами гріх не носити. Стопи маленькі… Босоніжки завжди на високій танкетці… І волосся — темне, густе, хвилясте… Вона навіть чимось на Ірину схожа». Алекс не міг не зізнатися собі: Ленка Стрілецька йому подобалася, навіть дуже, але це почуття не було суто вибірковим: так, як вона, його приваблювали ще декілька знайомих дівчат. Природно, йому хотілося їх обнімати,