Читати книгу - "Шизґара"

Олексій замовк, розмірковуючи над новими ідеями, щойно озвученими другом, а Микола витягнув з кишені свого раритетного годинника й став спостерігати за бігом секундної стрілки. Це була не єдина рідкісна річ в його родині: було ще декілька старовинних картин в золочених багетах, величенький дореволюційний долівковий годинник з вагадлом, якісь старожитні саквояжі з неймовірно якісно вичиненої цупкої шкіри, срібні чарочки для лафіту і ще багато чого — всього й Олексій із Сашком не бачили: то одне вигулькне в квартирі Миколчиних батьків, то інше… Все це залишилося від легендарного діда, батькового батька, Августина Августиновича Можайського, революціонера-більшовика з дореволюційним партійним стажем.

11. Фамільний годинник Можайських

…Коли в 1914 році почалася «германська», названа потім істориками Першою світовою, війна, кронштадтському гімназистові Августику Можайському йшов п'ятнадцятий рік. Як і всі його однолітки, звістку про початок бойових дій він сприйняв патріотично: бігав на мітинги кричати «Ура!», махав з пароплавної пристані кашкетом вслід військовим кораблям, що вирушали на бойове чергування, чекав повідомлень з передової, жадібно читав газети. Ще б пак! От що такого писала газета «Русскоє слово», котру передплачували батьки, скажімо, ще минулого року? «В Петербургъ выехала депутация отъ города и отъ общества донскихъ торговыхъ казаковъ.» Яка нудота! Або це: «Вторая гастроль Макса Линдера прошла вчера с большимъ усп?хом, ч?мъ первая.», «На обсужд?ніе Кіевской городской думы внесено поступившее к городскому голов? ходатайство…» А тут уже 2 серпня та сама газета пише і про відозву Верховного головнокомандувача до поляків, і про перейменування Московського Німецького клубу на Слов'янський, і про війну у повітрі (виявляється, є вже підбитий німецький аероплан!), і про козака Кузьму Крючкова з хутора Нижній Калмиків Усть-Хоперської станиці, котрий самотужки в одному бою вбив 11 німців, був 16 разів поранений, а тепер видужує, нагороджений Георгіївським хрестом! Втекти на фронт юнак не намагався: вистачило здорового глузду. Який сенс туди тікати? Он у тому ж «Слові» писалося: ковенський віце-губернатор Козлов і ковенський губернський маршалок, член Державної Думи кн. І. С. Васильчиков записалися в армію добровольцями. Оскільки обидва не мають військових чинів, то служитимуть рядовими. Якщо таких людей — князя й віце-губернатора — беруть до війська лише простими солдатами, то ким же там буде недовчений гімназист Августик Можайський? Рядовим парубок не хотів. От якби на аероплані літати в розвідку та кидати бомби на голови клятих германців або з броньовика лупцювати їх кулеметним вогнем — це інша справа! Так поки виростеш, подорослішаєш та на пілота чи на механіка бронемашини вивчишся, то й війна закінчиться. Тому він вирішив закінчити гімназію й вступити до Петроградського інституту інженерів шляхів — вчитися механіці. По-перше, вища освіта давала можливість отримати особисте дворянство. Ну, це таке діло. По-друге, і це головне, хороший інженер-механік бідним і голодним ніколи не буває.

Можайські ж не з багатіїв: які там статки в родини звичайного поштового службовця? Кінці з кінцями зводили — і то добре. А якби малися гроші, то можна було би після війни поїхати вчитися аж до Німеччини — там, кажуть, техніка добра. Хоча, може, після розгрому у війні там до студентів з Російської імперії будуть поблажливими? В тому, що Німеччину буде розгромлено, хлопець ані на волосину не сумнівався.

Та негайного переможного походу на Берлін не виходило, святее воїнство задкувало, фронт потроху сунув на Схід, війна затяглася, погіршало із продовольством в тилу й патріотичний порив імперії заслаб та згас. Тож воювати з німцями Густику, поки він закінчував єдину в Кронштадті гімназію імператора Миколи І, геть перехотілося, і юний Можайський вступив до омріяного інституту на спеціальність «будівельна механіка та мости». А там, між лекціями та заняттями, він таке взнав від однокурсників про політику і таких брошур начитався… Гуляла по студентських руках різна нелегальна література. Комусь з Августинових друзів подобалися есери, комусь анархісти, а молодий Можайський схилявся до більшовиків: одразу видно, що люди вони серйозні, за діло беруться по-справжньому. А байдужих до політики серед молоді практично не було.

Він провчився півтора курси, а коли гримнула Лютнева революція, негайно повернувся до Кронштадта, приколов до студентської шинелі червоного банта й попрямував на величезну Якірну площу, де не вщухали мітинги. Красномовного й освіченого юнака, до того ж не з боязких, в місті помітили, підкочувалися до нього есери й анархісти, котрих на флоті виявилося чимало, та агітували даремно: за тиждень він уже був своїм у більшовицькому осередку, а за два — відповідав за розповсюдження щоденної більшовицької газети «Голос правди» й був своєю людиною в Кронштадтському комітеті РСДРП, що містився у невеличкому одноповерховому будиночку, де раніше знаходився комендант міста. Як на другий день революції в Кронштадті розстріляли адміралів Вірена з Бутаковим та полковника Стронського — найвищих начальників міста-фортеці, відомих своїми деспотичними вчинками, а з ними ще тридцять шість офіцерів, студент Можайський не бачив — саме тоді він шукав у Оранієнбаумі дрогаля, щоб переїхати протоку по кризі. Це вдалося не одразу: тамтешні візники правили таку несосвітенну ціну — хоч пішки йди, й мотивували свої апетити великою відстанню й тим, що назад-то їм скоріш за все прийдеться їхати без пасажирів. Августин їм не піддавався, тим паче, що названої ними суми у нього все одно не було. Мабуть, таки довелося би йти пішки, якби не випадковий попутник — хвацький пітерський морячок, що спритно збив ціну більше ніж наполовину — студента аж завидки взяли. Удвох із флотським і рушили.

Отже, коли він приїхав, місто гуло мітингами в Морському манежі й на Якірній площі, а ще — жвавим обговоренням нещодавніх розстрілів. А незабаром в місті всі називали юнака товаришем Августином, а більшовики прийняли до своєї партії.

Ніякого двовладдя в Кронштадті, на відміну від решти імперії, не було — там з першого дня керувала Рада військових і робітничих депутатів, а офіцери й буржуї з тих, хто не прийняв ідеї рівності й братерства, принишкли, деморалізовані рішучими розстрілами людей, ще недавно в місті всевладних, знаних і шанованих. Одним з перших рішень Рада відмінила погони.

Товариш Августин тим часом