Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Стара хвороба 📚 - Українською

Читати книгу - "Стара хвороба"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стара хвороба" автора Володимир Миколайович Верховень. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 69
Перейти на сторінку:
побачити його задоволеним, гордим… Він мав бути десь поруч… Та ба! Його ніде не було видно.

Але й далі, попри всі старання музикантів джаз-банду, які, промучившись у дорозі майже дев’ять годин і ще як слід не оговтавшись, зіграли три фокстроти підряд, це не розворушило активності запрошених.

Якась висока дівчина раптом надумала перейти майданчик з одного кінця на інший. Усі присутні припустили, що вона збирається танцювати, і зааплодували. Сердешна дівчина як не своїми ногами ледве перейшла той злощасний майданчик для танців, зникла з очей і більше вже не показувалася.

Нарешті кілька чоловік на превелику силу витягнули на світ Божий молодого й молоду. Зрештою, вони могли й не танцювати, вибір залишався за ними, але молодята, як господарі дому, були змушені це зробити. Здавалося, що цим бідолахам легше було на круту гору злізти, ніж вийти перед люди, але ж це входило до весільних урочистостей, то вже мусили покірно нести свій хрест. І хоч як тяжко їм було, нарешті вони таки вийшли непевною ходою на танцпол.

І другий, і третій танець великого успіху так само не мали. Видно було, як члени комітету зібралися докупи і стоячи радяться, очевидно, готуючись до загальної примусової танцювальної мобілізації.

Кілька молодих людей у смокінгах, які раніше виконували обов’язки церемоніймейстерів, виступили наперед натовпу як головні кандидати на роль кавалерів. Та тільки-но вони почали підходити до столиків, зчинявся такий рейвах, що недалеко було й до справжнього скандалу. Тож бідолахи не наважилися навіть повернутися на свої місця і зникли в юрбі.

Фікрі-бей владнав усе з ліхтарями, а потім десь запропав. На майданчику ж з’явився аж тоді, як заграв джазовий оркестр. Тепер він був одягнений у смокінг, з кишень котрого стирчало дві найбільш неймовірні з шовкових хусток, які тільки можна було знайти в його магазині. Саме він був зараз найелегантніше вбраним кавалером. Стало зрозуміло, що своєю партнеркою він має намір вибрати мене. Та в цьому й не було нічого дивного, адже ми разом працювали в комітеті.

Я чекала, щоб він підійшов, намірившись дати йому невеликий урок. Але він чомусь знічено почувався на очах у батька і чекав запрошення від нас. А тим часом усе походжав околяса і лише один раз, підвівши брову, стрельнув у мене своїми очима — загравав… Помітивши, що на мене не діють його славнозвісні погляди, він почав видавати свої жартики так, щоб я могла їх почути. Здається, він уже був близький до того, щоб почати читати газелі, хоча це було останнє, що лишалося в його арсеналі зваб для місцевих красунь. Але навколишній гамір вочевидь не сприяв його ораторському успіху, тож він, упіймавши облизня, змушений був піти геть.

Тут мешкають мати з дочкою. Вони зі Стамбула. Мати — кравчиня. У них свій будинок, вона працює там у кімнатці, яку вони переобладнали під ательє, і шиє моделі жіночих суконь, зразки яких вивішує за шибками вікна від вулиці.

Її донька, яку тут усі називають Хіджран,[29] у прямому розумінні цього слова дівка геть шалапутна. Хоча їй уже далеко не двадцять років, одягається вона, як дитина, з ранку до ночі вештається вулицями у вилинялій подертій спідниці. У неї широкі стегна, ноги криві, як ті глечики, а на ногах стоптані черевики зі збитими підборами.

У містечку про неї хто каже, нібито вона соромітниця, хто — що несповна розуму, словом, не всі дома в дівки. Вона огризається на молодих людей, коли ті починають до неї чіплятися: „Чого роти пороззявляли? Я зі Стамбула. Ви тут вилупилися, гадаєте, раз дівчина у відкритому одязі ходить… Та не для вашого коня паша. Я поводжуся як чоловік. Ну ж бо, хто не вірить — давай, перевір!“ Але попри такі розмови вона з кількома зі знайомих чоловіків час від часу нема-нема та й чкурне до лісу, що відразу за містом. У такі дні можна чути, як волає кравчиня, вибігаючи з дому в пошуках своєї дочки: „Та де ж тебе знову носить нечиста? Ох, таки станеться що-небудь із цією шалапутною дитиною!“

На засіданні комітету якось згадали про матір і дочку. Міський голова нахмурив брови, ніби йшлося про щось надзвичайно важливе, і сказав: „Ми, звичайно, не можемо перешкодити їм з’явитися на бал. Але існує загроза, що ця божевільна дівка може викинути якогось коника на балу і тим самим зіпсує репутацію меджлісу. Найкраще було б, аби вона зовсім не показувалася, або хоча б не танцювала“. Члени комітету одноголосно пристали на цю пропозицію.

Проте дам цього вечора можна було перелічити на пальцях, а тому необхідність бойкоту щодо Хіджран відпала сама собою. Молоді люди в смокінгах шикувалися в чергу, щоб тільки потанцювати з нею. Одного разу Фікрі-бей навіть запросив до танцю її матір. Але кравчиня змогла станцювати не більше двох кіл. Бідолаха все збивалася з такту, а до всього ще зламала каблук і тому була змушена, вся тремтячи, сісти на місце.

Спеціально для цієї ночі комітет організував стіл із закусками. Буфет розташовувався в кутку саду, в будові на кшталт кав’ярні. Ближче до півночі гостей планувалося відводити туди групами і пригощати морозивом та лимонадом.

Тиснява зірвала й цей номер програми. Опівночі всі знеможені спрагою присутні в саду з’юрмилися перед буфетом, адже ніхто не знав, чи зможе він увійти назад, якщо з якихось причин вийде на вулицю. Всі так штовхалися, що невдовзі співробітники муніципалітету, які обслуговували гостей у буфеті, змушені були зачинити віконниці. Видовище було жахливе. Мені згадалося, що подібне стовпотворіння я бачила під час Світової війни перед пекарнею, де за картками роздавали хліб.

Крізь музику долинали голоси: „Та що ж це ми в Курбелі,[30] чи що? Це ж вода… Дайте попити, заради Аллаха“.

Поруч з нашим столиком бідкався старий у шароварах, що протиснувся з натовпу: „Ех, як же я не зметикував… Принести б заздалегідь два бідони води. Ох, та це ж по сорок пара[31] купу б грошей заробив…“

Міський голова оперативно вжив заходів для угамування спраги і взяв на себе роль себілджі.[32] Він звелів приносити воду у відрах, бляшаному посуді та глеках, а сам — у блискучому фраку з кокардами на комірі, — став на дверях і почав роздавати воду біля питного фонтанчика.

Коли криза з водою трохи стихла, чиновники з муніципалітету почали розносити на тацях морозиво на привілейовані столики. Свою і батьківську частину частування я віддала діткам

1 ... 15 16 17 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стара хвороба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стара хвороба"