Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Труна з Гонконгу 📚 - Українською

Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Труна з Гонконгу" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:
може знадобитись. Із моргу я візьму знімок його дружини. Фотографії завжди корисні під час виконання такої роботи.

— Так. Я зможу роздобути вам фото.

— Чи не могли б ми зустрітися де-небудь у місті сьогодні ввечері? Це б зекономило час на дорогу до вас. Мені треба багато що зробити перед від'їздом. Скажімо, у барі «Астор» о восьмій?

Вона завагалась, а потім кивнула.

— Гаразд, тоді о восьмій.

— Дякую, це мені дуже допоможе.

Секретарка знову кивнула, обдарувала мене легкою прохолодною посмішкою й вийшла. Я поспостерігав, як вона сідає у двомісний «ягуар» і від'їжджає.

«І не мрій про неї, молокососе, — сказав я самому собі. — Якщо вона отримає мільйони Джефферсона, то знайде когось значно цікавішого за тебе, і це для неї не буде аж так важко».

Поїхавши в контору, я решту ранку давав лад різноманітним незакінченим справам. На щастя, зараз у мене не було нічого важливого, нічого такого, що не могло б зачекати кількох тижнів, та я сподівався, що мені не доведеться бути далеко від дому настільки довго.

Я саме думав, чи не сходити по сандвіч, коли у двері постукали й увійшов Джей Вейд.

— Я вас не затримаю, — сказав він. — Хочу запитати, о котрій годині похорон Германа. Ви знаєте? Я подумав, що мені варто там бути.

— Похорон завтра, — відповів я, — та година мені невідома.

— О! — він видавався збентеженим. — Що ж, можливо, я міг би зателефонувати міс Вест. Цікаво, чи не будуть вони проти, якщо я прийду?

— Я зустрічаюся з міс Вест сьогодні ввечері. Якщо бажаєте, можу її запитати.

— Так, я б хотів, аби ви це зробили, — збадьорився Вейд. — Мені трохи ніяково запитувати це. Маю на увазі, що я дуже давно не бачив його. Щойно мені спало на думку... — він не закінчив речення.

— Звісно, — сказав я.

— Як пройшло слідство?

— Як я і припускав — його відклали, — я зробив паузу, щоб запалити сигарету. — Завтра лечу в Гонконг.

— Ви? — він видавався трохи здивованим. — Оце так поїздка! Щось пов'язане з цією справою?

— Звісно. Старий Джефферсон найняв мене дізнатися походження тієї дівчини. Він платить, тож я лечу.

— То це справді так? Знаєте, це одне з тих місць, які я б дуже хотів відвідати. Заздрю вам...

— Я сам собі заздрю.

— Що ж, мені буде цікаво почути про ваші успіхи у цій справі, — Вейд переступив з однієї ноги на іншу. — Гадаєте, вам вдасться там щось знайти?

— Уявлення не маю. Та спробую...

— Тож ви зустрічалися з містером Джефферсоном. Як він, по-вашому?

— Не надто добре. І не схоже, що він ще довго протягне.

— Мені прикро це чути. Він дуже старий, — Вейд захитав головою. — Вочевидь, смерть Германа стала для нього потрясінням, — і він попрямував до дверей. — Що ж, я заглянув лише на хвильку. До мене повинні прийти. Гарної вам поїздки! Я можу чимось посприяти, поки вас не буде?

— Ні, дякую, нічого не потрібно. Я замкну контору, та й усе.

— Що ж, тоді до зустрічі. Ми вип'ємо разом, коли ви повернетеся. Мені буде цікаво почути, як ви впорались і що думаєте про це місце... Не забудете про похорон? І запитайте ще, чи можна надіслати квіти.

— Я повідомлю вам завтра.

Згодом, після обіду, я заїхав у головне управління поліції та взяв зняте в морзі фото Джоан Джефферсон, яке пообіцяв мені Ретнік. Це був хороший знімок. Завдяки правильному освітленню фотографу вдалося надати їй вигляду живої жінки. Я кілька хвилин просидів у своєму авто, вивчаючи цю світлину. Джоан була, безперечно, привабливою. Я запитав працівника моргу, які розпорядження щодо поховання. Він сказав, що її поховають за кошти Джефферсона на кладовищі Вудсайд післязавтра. Це означало, що її не поховають у родинному склепі. Вудсайд-семітрі не був призначений для імпозантних мешканців Пасадена-сіті.

Близько шостої години я замкнув контору й пішов додому. Спакував валізу, виконав усе необхідне, що треба зробити, коли залишаєш дім на кілька тижнів, прийняв душ, поголився, одягнув чисту сорочку, а тоді вирушив до бару «Астор» і приїхав туди за п'ять хвилин до восьмої.

Джанет Вест прибула, коли хвилинна стрілка мого наручного, на ремінчику, годинника перемістилася на першу годину, тобто було п'ять хвилин по восьмій. Вона увійшла з упевненістю красиво вдягненої вродливої жінки, котра знає, що гарно виглядає, і задоволена цим.

Чоловічі голови повернулися, щоб подивитись, як ця дама прямує в кінець залу до столу, за яким сидів я. Ми обмінялися звичними словами, які ввічливі незнайомці говорять при зустрічі одне одному, і я замовив їй мартіні на основі горілки, а сам уже пив шотландське віскі.

Вона дала мені квиток на літак і шкіряний гаманець.

— Я принесла вам кілька гонконгівських доларів, — сказала міс Вест. — Це позбавить вас клопотів. Чи хочете, щоб я замовила для вас номер у готелі? «Пенінс'юле» та «Мірама» — найкращі готелі.

— Дякую, але я планую зупинитись у «Небесній імперії».

Вона кинула на мене швидкий насторожений погляд й одразу ж мовила:

— Так, звісно.

— Ви не забули про фотографію?

Поки офіціант розставляв напої, Джанет відчинила свою сумочку зі шкіри ящірки і простягнула мені конверт.

Глянцева світлина 12,1x16,5 була, очевидно, роботою професіонала. Сфотографований чоловік пильно дивився в об'єктив. У його очах простежувалася хитрість, вони напівзлісно посміхалися. Обличчя неприємне: смугле, із густими чорними бровами, грубими рисами, дужою, жорстокою лінією щелепи і тонким ротом. Саме таке обличчя очікуєш побачити в поліції на упізнанні підозрюваного.

Я був здивований. Не очікував, що Герман Джефферсон виглядає ось так. У моїй уяві виникав більш товариський, безвідповідальний образ гульвіси. А цей чоловік міг зробити будь-що насильницьке та розпутне, і зробити це добре.

Узявся пригадувати, що розповідала мені про нього Джанет. «Він був цілком, до кінця поганим. У нього не було жодної доброї риси». Дивлячись на обличчя цього чоловіка, тепер я міг погодитись із таким твердженням.

Я звів очі. Джанет дивилася на мене: і хоч її обличчя нічого не виражало, проте очі були холодні.

— Розумію, що ви мали на увазі, — сказав я. — Він не схожий на свого батька, адже так?

Вона нічого не відповіла на це, але продовжувала дивитись на мене, поки я клав фотографію у свій

1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Труна з Гонконгу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Труна з Гонконгу"