Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Але ж. Уфф. Я попросила поради. І я хотіла змінити життя. Чи справді я відкину одну з перших пропозицій вирішення проблеми? Частково, щоб переконатися, що Еліза помилялася, а частково, тому що я була готова випробувати все, вирішила протестувати її дурнувату ідею. «Дякую за підказку, Елізо. Я спробую!» — прошипіла я крізь посмішку. Й уклала з собою угоду: протягом місяця щоранку писатиму перелік усього, за що можу бути вдячна, а як нічого з того не вийде, зможу поблажливим тоном сказати про це Елізі й матиму слушність. Домовилися? Домовилися.

Мої перші списки включали такі «світлі» думки, як «Це таке марнування часу» або ж «Ні за що з переліченого ти не вдячна, брехухо». І я таки вдячна не була. Щиро, я не відчувала вдячності. Але змушувала себе писати. Почала з найпростіших, фізичних речей, що мені були приємні:

1. Еспресо.

2. Прохолодні простирадла, коли лягаю спати ввечері.

3. Вологе волосся на спині, коли надворі спека.

4. Нова свічка від A.P.C. з особливо приємним ароматом, хоч і дісталася мені від кокаїнового наркомана в шкіряній куртці, що залицявся до мене цілісінький вечір.

Поки писала, на думку спадали несподівані ідеї:

1. Коли до мене всміхаються незнайомці.

2. Коли хтось притримує для мене двері.

3. Коли я для когось притримую двері.

4. Маленька квартира-студія — моя безпечна гавань.

5. Мої друзі та їхня любов.

6. Моя родина — хоч би які вони були, та я таки народилася.

7. Моє здоров’я.

О ТАК! Моє здоров’я! Який привілей, яке везіння, що здоров’я я сприймала як належне.

І поки перелік розростався, я починала усвідомлювати, що й справді мала за що почуватися вдячною. Це не означало, що травми в моєму житті не було. І точно не означало, що всі питання з мого дитинства закриті й тепер усе стало «дуже-дякую-бувай». Травма і вдячність здатні були уживатися в тому самому просторі, пліч-о-пліч. Потрохи я витягнула золоту нитку подяки з полотна болю, в яке загорталася, як у ковдру. Наприкінці місяця я лише могла подякувати Елізі за пораду. Бісова Еліза.

Минуло вже дев’ять років, відколи я щодня пишу переліки вдячності.

Щоранку, в межах мого щоденникового запису занотовую десять пунктів подяки. Якщо нічого не спадає на думку, я клею дурня, записуючи щось пришелепкувате і сильно не переймаюся. Усе підсумовується: з часом, написавши 32 850 пунктів вдячності, усвідомила, як же мені пощастило в житті. Чи це сама по собі ця практика привела мене до вміння насолоджуватися життям і дала віру в те, що я достойна любові? Та ні. Якби так і було, то книжка на цьому закінчилась би! Але вдячність допомагає, вкотре повторюю, зрозуміти, що ти маєш вибір, як саме подавати власну історію.

Можеш сказати собі, що ти нікчемна й потворна, бо якийсь хлопець не відповів на есемеску. Можеш сказати, що як ти не дістала підвищення на роботі, то не даєш собі ради в професійному житті. Або. Можеш нагадати собі, що вдячна друзям за їхню любов. Можеш сказати собі, що вдячна за стабільну працю. Можеш стрибати з утіхи, що купила на базарі солодких соковитих ягід. Життя — це не завжди перелік проблем, які потребують вирішення; іноді воно зіткане з веселощів і легкості, краси та сміху. Пишучи перелік удячності, можеш заглянути у свій інвентар благодаті й розгледіти набагато більше любові, набагато більше добра, набагато більше НЕЙМОВІРНИХ приємностей у своєму житті, ніж ти усвідомлюєш. Удячність перевертає розповідь із «Я недостатньо добре живу» або «Мені багато чого бракує» і показує тобі, на папері, скільки добра ти насправді маєш в собі та довкола себе.

Певна, що таки симулювала вдячність, аж поки по-справжньому почала її відчувати. Для тебе це чудова новина. Якщо я змогла перейти від цинічного сприйняття вдячності до неохочих спроб дотримуватися її засад, навіть коли щиро не відчувала до того, хто вірить, хто є щасливішою людиною, яка вважає подяку одним із найпотужніших інструментів турботи про себе, то і ТИ ТЕЖ ЗМОЖЕШ. КАЖУ ТОБІ.

За що ти вдячна сьогодні? Я б хотіла знати. Склади свій список разом зі мною, просто зараз. Ділюся своїм переліком вдячності кількалітньої давнини, з тієї пори в Мейні, щоб і ти побачила, що твій список не мусить бути кардинальним, викривальним або ідеальним. Просто запиши десяток незначних речей чи подій. А завтра, може, ще один? А може, і післязавтра? А якщо не це зарадить, не вартуватиме витраченого часу, ми обидві зможемо у всьому обвинуватити Елізу. Бісову Елізу.

8.10.2011

Сьогодні я вдячна за:

1. За те, що повернулася додому, де ЧИСТІ ПРОСТИРАДЛА на ліжку. РОЗКІШ.

2. Можливість відвідати нове місце — Мейн! Тепер я там побувала!

3. Ізабель, її родину, дружбу з ними.

4. Мою невеличку родину, друзів і коханців.

5. Музику: The Velvet Underground. Коли мені востаннє не хотілося їх слухати? The Velvet Underground — найкращі.

6. Усепоглинальну вологість літа, що вдаряє в обличчя в місті. Люблю, коли всі спітнілі й усім до того байдуже. Вологість усе балансує.

7. Сонце, що світить крізь листя за моїм вікном.

8. Усвідомлення того, що ніхто, крім мене, не може залагодити моїх проблем. Ніхто не може мені цього дати. Я сама мушу дати це собі. Рада, що знаю це.

9. Книжки. Їхній запах, вагу. Читання.

10. Склянку холодної води на тумбочці біля ліжка.

Інструкція Т$ з листівок вдячності

найкраща егоїстична штука, яку можна для себе утнути

Я так часто пишу листівки з подяками, ніби від цього залежить моє життя. Бо таки залежить.

Коли почуваюся безнадійно, депресивно чи як тривожний клубок негативу, то пишу комусь вдячну листівку. Погано спала вночі, тож уранці роздратована? Пора підписати листівку з подякою за пораду, яку мені дали минулого тижня. Розмова з татом закінчилася погано і тепер мені прикро? Час надіслати листівку з моїм «спасибі» двоюрідній сестрі за вечерю на День подяки. Кава з колишнім змусила мене засумніватися у власному здоровому глузді? По-перше, не варто бачитися з людьми, що викликають сумніви в собі. Більше не зустрічатися з Метом. Та по-друге, пора написати листівку-подяку моїм подругам Анні та Моніці за справді приємну вечерю, під час якої вони підгодували мене не лише піцою, але й упевненістю в собі. Щось є у тому, коли відсилаєш любов і визнання у Всесвіт (так, я щойно цілком серйозно сказала «Всесвіт», потерпи), що моментально дає відчуття кращого життя. Я пишу листівки з подяками для себе. Егоїстично? Можливо. Утім це найліпший з усіх імовірних егоїстичних жестів.

Мої батьки не навчили мене, що листівки-подяки — така чудова річ. Якщо ви мене знали у проміжку між одним роком і двадцятьма п’ятьма, то даруйте, що тоді не отримали жодного знаку моєї вдячності. Я започаткувала цю практику після того, як отримала кілька зворушливих записок з подякою