Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Після перемоги над "Нью-Бобрами" на нас очікують збори, а не запальна вечірка. Раніше нам влаштовували "внутрішню" паті, на яку ніхто не хотів йти — всі гравці мчали в закриті клуби, VIP-ложі та на приватні пляжі.

Такі гуляння я витримував насилу, хоча становище зобов'язувало. Мені вистачило перших трьох років, щоб задовбатися тим дозвільним гламуром.

Тепер же, коли "внутрішню" вечірку скасували, вони все скиглять і нудьгують за нею.

— Що геть, грошей шкода, чи що? — бубонить Марк, як завжди крокуючи віддалік від основної частини команди.

— Це щоб створити певний настрій, — ділиться своїми думками канадець Джеремі. — Точно вам кажу. Коли вийдемо в чверть плей-офу, все повернуть.

На зборах усе занадто голосно, бо керівництво додумалося показувати слайди. Вони вимагали нашої залученості до нових порядків, і тепер усі гравці бажають активно коментувати правила ліги і внутрішні правила "Скалозубів", бо тут відсутні представники преси, і головний дав на це все "добро".

Я виглядаю медсестру, одночасно втягуючи голову в плечі. На матчі біля нашої секції її точно не було. Я б помітив.

Корній же казав, що вона з відеоаналітиками починає працювати. Я вважав, Шаповалова точно прийде.

— Упевнений, мені не варто нагадувати, що наступний матч — із "Барсами". Що ліга поміняла правила, на чиїй території ми граємо. Усі пам'ятаємо, чому це сталося.

— А прямо на озері тепер теж будемо грати?! — єхидно вигукує Стоянов, і тренер навмисно повертає голову в його бік загрозливо повільно.

Цирк на дроті.

— Ти сьогодні так грав, що можна було подумати, що на озері.

— Так я усю міць беріг для кошенят! Няв. Няв!

— Жодної травми, головний, — нагадую я. — Це результат.

Він уривчасто киває і вимикає слайди, не стримуючи роздратованого кашлю.

Я лише трохи підводжуся в кріслі і тут же бачу, як Шаповалова вислизає за двері.

Вона перебувала весь цей час тут.

Медсестра — мінітюарна, але як її можна не помітити?

— Я до відеоаналітиків, — покидаю своє місце розмірено, а потім одразу ж набираю швидкість.

Хтось явно кричить мені вслід, що відеоаналітики взагалі-то перебувають просто зараз на цих зборах.

Люблю свою команду: завжди готові допомогти порадою, напуттям чи просто корисним спостереженням, а найголовніше — доречним спостереженням.

Рита Шаповалова всім їм сподобалася, і в мене досі дзвенить у вухах від їхніх обговорень. Ну так, адже її сюди з такою метою і всунули.

Вона — не просто приваблива жіноча особа, ні.

Вродливі дівчата — вони раптово з'являються всюди і скрізь, якщо хоч хто-небудь дізнається твоє прізвище в хокейному світі, і вони навіть розмовляють із тобою. Красиві дівчата навіть заговорюють із тобою першими.

А ось Рита Шаповалова — вищий клас. Топ.

У неї миле обличчя, дуже виразне, але не сліпуче. Мила фігурка, з опуклими точками, де треба. Не худа, але й не товста. З силуетом, що дражнить ніжністю, і з ретельно приховуваною цікавістю в очах.

Темно-русяве волосся здається таким шовковистим, немов воно саме по собі коштовність...

Головне, що вона — чарівно елегантна і зібрана. Трохи загадкова, бо її очі завжди немов злегка розширені від подиву. Вона правильно будує речення і контролює емоції. У неї постава немов її спина звикла до високого розкішного трону, на якому можна сидіти лише з акуратністю.

Для них усіх, для гравців, що обговорювали її в роздягальні, Рита Шаповалова — дівчинонька, яку ти приводиш додому на обід, а потім слухаєш телефоном компліменти від матері з приводу свого вибору. Але ж попередні дівчата мамі не особливо подобалися.

Це їхні проблеми, що вони завжди ділять жінок на дві категорії: тих, яких трахають, і тих, яких знайомлять із мамою і сестрами. А потім ниють і скаржаться. У мене немає такої проблеми. Проблеми, створеної на порожньому місці.

Не тому що в мене більше немає матері, а тому що я люблю обідати й вечеряти просто після сексу, а після шматка м'яса в зубах хочу, щоб моя дівчинонька залишилася поруч. І не йшла вранці.

Мені цього зайвого лайна не треба. Я люблю, коли все чітко й зрозуміло.

Коли я починав професійно грати, мені вигадали кличку "Старий", тому що я їм усім здався «старої закалки». Це було смішно, адже я був наймолодшим гравцем ліги.

Більше мене так ніхто не називає. Тепер усім чомусь здається, що мені подобається наявність чотирьох фан-клубів, чиє обожнювання спрямоване тільки на Артура Резника.

Довбануті.

Я давно зрозумів, що в них там якийсь свій Артур Резник у голові, а в мене з ним мало спільного — тільки цифри в таблиці наприкінці кожного сезону.

— Гей, — підвищую я значно голос, і Шаповалова злегка зменшує хід. — Зачекай.

Рита обертається, коли я підходжу зовсім близько.

Її руки заховані у високі кишені нової синьо-білої форми. Спочатку не можу відірвати від них погляд, а потім зависаю, коли дивлюся в її круглі очі.

— Що, переодяглася вже правильно?

Другого такого дурня не знайти. Я подібної маячні не говорив із восьмого класу.

Хоча ні. Такої ахінеї я не видавав і у восьмому класі, і це проблема.

А я не люблю проблеми.

— Не знала, що ти і в фешн поліції капітаном працюєш, Резник.

У неї дивовижна здатність висловлювати роздратування дуже тихо.

— Це добре, що ти починаєш розуміти, що нічого не знаєш. У цьому в нас із тобою буде ідилія. Рай, Шаповалова.

— У нас із тобою ніякої ідилії бути не може, — глузливо вимовляє вона. Але я-то бачу, як Рита нервово переступає з ноги на ногу. Невпевнено, швидко, майже непомітно, але...

Я усміхаюся, бо міс Гордість ретельно приховує хвилювання.

— Отже, кого ти вилікувала за цей час, Рито Шаповалова?

— Як бачиш, — зітхає вона показово повільно, — з головним немічним не справляюся. Це все тому що так склалося… що я не працюю в психдиспансері. Але я допоможу тобі знайти досвідченого лікаря. Ти тільки попроси про допомогу, хокеїст. Це дуже важливо, вчасно попросити про допомогу.