Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська"

Хазяйка таверни підійшла до столика і поставила перед Деміром тарілку зі шматками тушкованого кролика під вершковою підливою.

— Смачного, Магістре, — майже проспівала солодким голосом.

Той взявся за столові прибори і почав розправлятися з кролятиною. На відміну від Крайдана, на апетит він не скаржився.

Сніжана поглядала на нього з ворожістю. Чому Демір прийняв її за діву для втіх? Хоча, якщо бути відвертими, що ще він міг подумати? Вона зовсім не схожа на послушницю. І не лише тому, що не має на шиї круглого медальйону, який носять сестри. Ті зайвий раз очі від підлоги бояться відірвати. Вочевидь, це було наслідком впливу на них місцевих диво-олій. Бліді безвільні і пасивні наче ягнята. Демір побачив дівчину у вбранні послушниці, але аж ніяк не послушницю, віч-на-віч з чоловіком — ось і зробив далекосяжні висновки. От якби десь роздобути дорогу оксамитову сукню до п’ят, всипану по ліфу дорогоцінним камінням, як на поважній дамі за сусіднім столиком, Сніжану нарешті перестали б приймати за дівчину за викликом.

— Крайдане, ти вже чув, що Його Величність переніс засідання Великої Ради? — чоловіки заговорили про своє.

— Ще не чув, — Крайдан зсунув брови. Чимось йому ця новина не сподобалася.

Сніжана вдала, що переключила всю увагу на залишки печені, хоча насправді ловила кожне слово. Їй зараз будь-яка інформація на вагу золота.

— За п'ять днів усім членам Ради наказано бути у палаці, — конкретизував Демір.

— П'ять днів, — задумливо повторив Крайдан. — Чому король так поспішає?

— Можливо, причина у хворобі сина, — знизав плечима Демір.

— Думаєш, всі ці чутки про принца Твінсена — правда?

— Диму без вогню не буває, — хмикнув співрозмовник.

— П'ять днів… — наче у відповідь на якісь свої внутрішні думки знову повторив Крайдан. — Анабель, ти вже сита? Нам час їхати.

Сніжана зовсім не була проти залишити Магістра Деміра і охоче підвелася. Перед тим, як вийти з обідньої зали, Крайдан підійшов до хазяйки таверни. Він не говорив жодного слова, але вона з розумінням кивнула, пішла за стійку і повернулася з ключем.

— Другий поверх, треті двері по коридору праворуч.

У Сніжани в голові промайнули недобрі думки. Але це було не зовсім те, що вона подумала.

— Мені треба ненадовго відлучитися, — пояснив Магістр, коли вони вийшли з обідньої зали. — На декілька годин. Я не можу взяти тебе із собою. Побудеш тут. Я винайняв тобі кімнату.

Він вклав їй у руку ключ. Сніжана завмерла у задумі. Начебто нічого поганого в цій ситуації не було. Навпаки, відпочити кілька годин у відносному комфорті — звучало привабливо. Їй потрібен час отямитися, навести лад у думках і придумати, що робити далі.

Сніжана знайшла очима сходи і попрямувала до них.

— Ти мене дочекаєшся? — зупинив її Крайдан.

— Дочекаюся, — пообіцяла Сніжана. Йти їй, правду кажучи, було нікуди.

Вона піднялася на другий поверх і без проблем знайшла потрібні двері. Кімната виявилася затишною та чистенькою, що зайвий раз підтверджувало статус закладу. Широке ліжко, накрите світлим покривалом, з численними великими і малими подушками, ні в яке порівняння не йшло з тією голою лавкою, на якій Сніжана провела сьогоднішню безсонну ніч.

Столик, крісла, трюмо — всі меблі тішили вишуканістю. Сніжана вже збиралася замкнути двері на ключ і зручно розтягнутися на ліжку, але почула кроки в коридорі.

— Анабель, — стукнувши кілька разів, у кімнату зайшов Магістр.

Сніжана насторожилася. Навіщо повернувся?

— Я казав тобі, що ти не полонянка. Так і є. Але для твого ж добра я зачиню кімнату на магічний замок. Не для того, щоб ти не втекла, ні, а для того, щоб… — він старанно добирав слова, — ніхто тебе не потривожив.

Сніжана зрозуміла, що він має на увазі. Магістр підійшов ближче, навис грізно, щоб вона навіть не намагалася сперечатися.

— Так буде безпечніше, — темні очі, як тоді при першій зустрічі, дивилися просто у вічі. — Ти дуже гарна, Анабель.

Він розвернувся і вийшов, зачинивши за собою двері. Вони зачинилися з якимось особливим звуком — ніби проскрипів засув важкого старого замку. Скло у вікнах дзенькнуло, затремтіло зловісно — мабуть, і на них поставили магічний блок. За кілька секунд усі звуки стихли.