Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

У Коль-Еркі була дочка, дуже гарна і слухняна у всьому свого батька і своєї матері. Коркут, змовившись з Коль-Еркі і Туманом, влаштував той, [який продовжувався] сім днів і ночей; віддали дівчину [дружиною] Туманові, дали за неї домашнє начиння і пожитки, що відповідали [її] царській гідності.

У ті часи у іля Авшар був хан по імені Айне; він сватав ту дівчину за свого сина. Коль-Еркі погодився і мав був віддати [її]. Айне-хан, почувши, що дівчину віддали Туманові, зібрав військо і пішов [війною] на Коль-Еркі. Коль-Еркі з великим військом виступив назустріч; відбулася битва. [Коль-Еркі] здолав Айне, убив сина Айне і розбив авшарське військо. Прогнавши Айне, він пішов на його юрт, захопив юрт і залишався там шість місяців. Айне утік і прибув до іншого іля. Коль-Еркі, давши клятву, послав сказати Айне: «Це зло заподіяв не ти, а твій син; він отримав свою відплату. Тепер ми з тобою брати. Прийди і будь господарем у своєму юрті, а я повертаюсь [додому]». Посланець пішов і передав усі ті слова. Айне, повірив, прийшов і побачився з Коль-Еркі. Коль-Еркі передав [йому] його юрт, вирушив [назад] і прийшов до свого власного юрта.

У Тумана від дочки Коль-Еркі народився син. Йому дали ім'я Явли. Це був [чоловік] благородний і мужній. Він став дорослим. Якось, забавляючись з джигітами на березі ріки, він побився з одним джигітом. Із словами «Я уб'ю його» кинувся шукати що-небудь [придатне]; поблизу нічого, окрім кизгана,[192] не знайшов; схопив його за кінець і, вирвавши [з коренем], ударив ним того джигіта по шиї, зламав йому шию; той помер.

Коль-Еркі-хан, Туман, Коркут і всі беки зібралися. Коли їм розповіли про те, що зробив Явли, старі і молоді, добрі і погані, ті, що бачили і чули, [усі] були здивовані і вражені. Туман сказав: «Донині цього молодця ми називали Явли, а тепер його слід називати Канли-(кривавий) – Явли». І після цього усі його називали Канли-Явли.

Якось Коль-Еркі-хан сидів у наметі, там же був і Туман. Увійшов Канли-Явли, сів посередині і, дивлячись на Коль-Еркі, сказав: «О, дідусю! Престол, на якому ти сидиш, належить моєму дідові Дуйли-Кайі. До цього часу ти не віддавав [його] під тим приводом, що мій батько Туман молодий, а чому тепер не віддаєш?» Коль-Еркі-хан довго сидів, схиливши голову. Трохи згодом він підняв голову і сказав: «Я чекав від тебе, що [ти] скажеш ці слова раніше, того дня, коли ти [кизганом] з колючками зламав шию [тому] чоловікові. Ти правильно говориш. Добре! Згоден! Тепер [царство] належить передати твоєму батькові».

Коль-Еркі, почувши від свого внука ці слова, послав привести увесь огузький іль на чолі з Коркутом і, влаштувавши великий той, підняв Тумана ханом і посадив його на престол. Коль-Еркі стоячи сказав Туман-ханові: «Коли помер твій батько, я сів на цей престол, щоб правити ілем. [З того часу] пройшло тридцять п'ять років. Я надіюся, що ти, [як] і я, будеш запитувати [про справи] добрих і поганих [людей] іля і що, володарюючи, ти підеш тим же шляхом, яким ішов і я». Туман відповів: «Ви гарно сказали. Якщо моя доля така, я буду дослухатися до ваших порад».

По закінченню розмови [про справи] юрта, Коль-Еркі-хан, подивившись в обличчя Канли-Явли, сказав: «О, сину моєї дочки! Я чув, кажуть: "Не чекай дружби від тих, хто народжений дочками"». Ти не зробив брехнею слова тих [людей], хто жив раніше.

Коли Туман-хан процарював чотири місяці, увесь народ на чолі з Коркутом сказав Туманові: «Подякуй богові! У тебе є такий гарний син, як Канли-Явли. Пристойно передати йому царську владу, а самому бенкетувати і веселитися». Туман погодився і, передавши своєму синові царську владу, з покірним серцем віддався служінню богові.

Це був видатний богатир, молодець і герой. З усіма країнами (jypï), що з усіх чотирьох сторін, він затіяв ворожнечу, захопив і підкорив [їх] собі. За його часів вовк не міг заподіяти зла ягняті, барс – козлові, беркут – зайцеві, яструб – куріпці. Він облаштовував [свій] іль, трощив ворогів; він перевершив [усіх] правителів свого часу. Він сконав, процарювавши дев'яносто років.

У Канли-Явли було два сина; старшого звали Мур-Ява, молодшого – Кара-Алп-Арслан. Помираючи, [Канли-Явли] розділив свій юрт на дві частини. Туркестан і Янгікент віддав Мур-Яві, Талаш і Сайрам віддав Кара-Алп-Арслану. Через кілька років Кара-Алп почав ворогувати із своїм старшим братом Мур-Явою. Кращі люди іля втрутилися і довго умовляли їх помиритися, [та] Кара-Алп-Арслан не погодився. І, нарешті, кожен з них виставив військо, і вони зійшлися під Сайрамом. Переміг Мур-Ява. Кара-Алп-Арслан загинув у битві; [Мур-Ява] розгромив усі його ілі і пробувши там один рік, вирушив [назад] і прийшов до себе додому.

У Кара-Алп-Арслана був малолітній син; його і дружину [Кара-Алпа] Мур-Ява взяв із собою. З того часу минуло кілька років. Якось Мур-Ява сидів [один, до нього] прийшов син Кара-Алп-Арслана. [Мур-Ява], подивившись йому в обличчя, сказав: «Якби твій батько по [своїй] неосвіченості не почав ворогувати зі мною, ти не ріс би ось так, сиротою. Жаль, [але] що поробиш!» Він довго плакав, [потім] сказав: «Хай твоє ім'я