Читати книгу - "Сини змієногої богині"

– Ви підступно воюєте з нами! – не стримавшись, кричить цар. – Ви підло отруюєте воду в колодязях!

– Воюємо, як уміємо, а що воду отруюємо, то… не пий. Ми тебе в гості не звали.

Дарій зовсім несамовитіє і хапається за руків’я меча, хоч через мить і шкодує за цей світ жест.

– Дай і мені меч, щоб і я мав за що хапатися, – раптом каже одновухий скіф.

– Ти й так загинеш від перського меча!

– Але, стративши мене, ти все одно не здолаєш Скіфії.

– Хто ваш цар? – уже спокійно питає Дарій, намагаючись придушити в собі спалахи гніву.

– Іданфірс.

– Не чув про такого.

– Не чув, а віднині знатимеш.

І Дарій подумки згоджується, що віднині він знатиме, хто такий Іданфірс – стара хитра лисиця.

– Що ж, скіф із Малої річки, жити хочеш?

– Жила б Скіфія, а я собі місце і на тім світі знайду.

– Похвально, – згоджується Дарій. – Відповідь достойна воїна. Тебе як звати, невдатний із себе, але мужній духом скіфе?

– Спаніф. Пастух я.

– Тоді скажи, пастуше Спаніфе, де ваша сила?

– Наша сила?… – Скіф шкребе пальцем у своїй рудій борідці. – Як тобі розтовкмачити… – І рішуче додає: – Так тому й бути. Дай мені меч або хоча б акінак, і я тобі покажу, де наша сила.

Гвардійці, котрі стояли позад скіфа, взялися за руків’я мечів.

– Не бійся, царю, – насмішкувато кидає полонений. – Сам-один я не в силі упоратися з твоїм військом. Бо воно у тебе не тільки велике, а й, ніде правди діти, відважне.

– Гм… – Дарій повертається до Гобрія: – Ану кинь йому свій меч, подивимося, чи він хоч уміє його тримати в руках.

Гобрій вихопив свій меч із піхов і з презирливим жестом кинув його полоненому. Той схопив його на льоту, попробував лезо на ніготь і лишився задоволеним.

– Замашний у тебе меч, знатний персе, – сказав він. – І гострий, сам у тіло лізе. Я все життя мріяв мати свій меч, але так і не добув його.

І зненацька, щось різко крикнувши, Спаніф змахнув мечем і застромив його собі у живіт.

Перські воєначальники оціпеніли, гвардійці рвонулися вперед і застигли вражені.

Спаніф стояв перед Дарієм, ледь зігнувшись, і в його очах клекотіла така ненависть, що Дарій здригнувся.

«Падай!.. – подумки сказав він. – Падай же…» І ще подумав, що цей скіф дуже похожий на того сака із берегів Яксарту…

Скіф ворухнув закривавленими губами, і з кутика його рота потік червоний струмок.

– Ти, царю, хотів знати, де наша сила? – захрипів він, важко дихаючи, і, висмикнувши меч, кинув його під ноги цареві. – Ось де наша сила. Забирайся геть, чужинський царю, коли хочеш живим повернутися у свою Персиду. А меч… меч у вас, перси, хороший… Все життя мріяв мати такий меч…

Захитавшись, скіф зробив було крок до царя, але ноги його підломилися, і він важко впав на правий бік.

– У мужності цьому малому скіфу не відмовиш, – сказав Дарій і перевів погляд на скіфа. Той лежав на боці, трохи підігнувши під себе ліву ногу, а праву руку викинув далеко вперед, наче він хотів дістати царя. І дивився на персів відкритими застиглими очима.

– Тепер я зрозумів, хто такі скіфи. Вони дуже схожі на саків, – сказав Дарій і кивнув на труп. – А цього… малого скіфа із Малої річки поховайте із військовими почестями. Перським воїнам варто брати приклад із цього непоказного і невдатного на вид скіфа, як треба бути мужнім.

І так було вчинено, як велів перський цар, і малого скіфа із Малої річечки, що впадає у Велику ріку, було поховано з усіма військовими почестями.

Ні світ ні зоря, коли Дарій ще лежав, накрившись теплим вовняним плащем, його розбудив Гобрій. У шатрі було напівтемно, тільки тьмяно блимали мідні світильники, у яких у жиру плавали ґноти. Незважаючи на ранній ранок, у таборі стояв шум, чулися крики, іржали коні, кричали віслюки та мули, ревіли верблюди.

– Великий царю! – Гобрій – а тільки він один міг так рано розбудити царя – опустився біля непорушного Дарія на одне коліно. – Не гнівайся, що посмів потривожити тебе так рано – нові вісті.

– Знатний Гобрій хотів сказати: погані вісті? – чистим голосом, наче він і не спав, перепитав цар, не дивлячись на Гобрія і не встаючи. – Звідтоді як ми перейшли Істр, я вже звик до поганих вістей. Говори, я слухаю.

– На схід від