Читати книгу - "Зірки Егера"

Добо крикнув униз гармашам, які стояли біля мортири:

— Вогонь!

Мортира зашуміла, пролунав постріл. Ядро розірвалося на льоту і, спалахнувши полум'ям на стосаженевій висоті, освітило все довкіл фортеці.

Турецький табір був нерухомий. Тільки попереду тих, що спали, сиділи караульні, високо попіднімавши коміри.

Добо рушив слідом за Борнеміссою на Церковну вежу і дивився, як Гергей видмухує відвологлий порох із запальних отворів, дбайливо насипає сухий, перевіряє, чи на місці гноти, жердини із забивачами, шуфли, ядра. Закутавшись у шуби, гармаші спали біля гармат.

— Йди спати! — знову сказав Добо.

А сам лишився на вишці і, схрестивши руки, стояв біля гармати Баби. Довкіл панувала мертва тиша. Добо глянув на небо.

Без місяця, захмарене, холодне небо. І лише на невеликій прогалині мерехтіло кілька зірок.

Добо зняв шолом і, опустившись на коліна, звернув погляд до неба.

— Боже! — шепотів він, молитовно склавши руки.— Ти бачиш цю незліченну рать розбійників і вбивць. Ти бачиш, гине наша маленька фортеця і гине в ній жменька відважних людей... У твоєму безмежному всесвіті земля наша — маленька порошинка, не більше. Але для нас і ця порошинка — всесвіт! Якщо потрібні наші життя, візьми їх!,Нехай усі ми поляжемо, як трава від помаху коси, але хай живе наша батьківщина, наша люба Угорщина!..— Обличчя його було бліде. На очах виступили сльози, заструмували по щоках, а він вів далі: — Маріє, мати Ісусова, заступнице Угорщини! Твій образ носимо ми на наших прапорах. Мільйони людей згадують ім'я твоє по-угорськи. Заступнице наша, молися за нас! — І ще казав Добо: — Королю Іштване Святий! Подивися на нас з неба! Подивися на твою спустошену країну, на твій народ, що гине! Подивися на Егер, де ще стоять мури твого храму і де народ, відданий твоїй вірі, мовою твоєю восхваляє Всевишнього. Король Іштване Святий! Згадай же нас у своєму небесному чертозі, впади до ніг господніх!..

Маленька прогалина між хмарами осяялась яскравіше, на небі спалахувало все більше й більше зірок.

Добо витер очі й сів на лафет гармати. Стурбований, нерухомий, втупився він у пітьму, що стелилася довкіл фортеці.

Турецький табір спав, і звідти долинало лише розмірене гудіння — це повітря тремтіло від дихання сотень тисяч людей.

Добо обіперся об ствол гармати. Голова його похилилась. Він опустив її на руку і заснув.

Спочатку пролунав біля конюшень тонкий пронизливий спів молодого півня, за ним — басовитий крик старого когута. На сході у чорному небі блідо-сірою стрічкою позначились обриси пагорбів.

Світало.

Здавалося, начебто внизу заворушилися брили землі. Здаля почувся глухий брязкіт зброї. Чорними хвилями вкрилася земля — гомін ставав дедалі голоснішим. До дзенькання шабель додався передзвін дзвоників, їм вторував спів дудок. Сіра стрічка на обрії чимраз ширилася, нічна імла ставала прозорою, наче вуаль.

Видно було, як заколивалися внизу стяги, як зібралися купками білі тюрбани, як піднялися увись вузькі, високі драбини і, похитуючись, рушили на фортецю.

Небо швидко світліло. Сірі тони змінилися рожевими, і в блідому холодному присмерку проступили шпилі фортечних веж і поруйновані мури.

— Пане капітан! — гукнув Борнемісса заснулого Добо, поклавши йому руку на плече.

Добо прокинувся.

— Ти, Гергею? — спитав він і кинув погляд униз, на розхвильований турецький стан.— Вели сурмити побудку.

Зазвучала сурма на вежі. Відразу ж їй відповіли вісім сурм. Звідусіль почулися брязкотіння зброї, тупіт і людські голоси. Ожили й зовнішні укріплення. На вежах і мурах вишикувалися солдати.

Добо спустився вниз, сів на коня і при світлі сяючої зорі став роздивлятися розташування турецьких військ.

Найбільше їх сунуло з боку палаців.

— Тільки-но вони полізуть на мури, зразу ж кидайте снаряди,— розпоряджався Добо.

На ринковій площі він зустрів зброєносця Криштофа.

Криштоф, одягнений у теплий темно-синій ментик, сидів на сивому турецькому коні.

— Доброго ранку, пане капітан! Привезти панцир?

— Не треба, я зараз сам заїду додому.

Але додому він не заїхав, а помчав від однієї вежі до іншої, перевіряючи, як готується народ відбивати приступ.

— Стріляйте тільки в гущавину турків,— казав він гармашам.— Головне зараз — запалювальні снаряди.— Потім крикнув: — На мури не вилазити, поки турок не вистрелить з гармат!

Біля пробоїв великими пірамідами лежали гранати. За останні кілька тижнів їх заготували чимало. Гергей Борнемісса змусив повкладати в них і запалювальні заряди. Таким чином гранати набули подвійної сили. Вперше вони розривалися, коли їх скидали. Вдруге — коли вискакував заряд. Тоді з них летіли навсібіч великі білі іскри — очевидно, у снарядах була товчена порцеляна; і той, кому вона влучала