Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вовк-тотем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовк-тотем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовк-тотем" автора Цзян Жун. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 159 160 161 ... 291
Перейти на сторінку:
посліду. Густий дим до неба можна було отримати, якщо підпалити сухий хмиз і додати туди мокрого гілля та лою. Напіввологі коров’ячі чи овечі кізяки також могли дати густий дим, причому отримати такий дим з мокрого хмизу, лою чи напіввологих овечих кізяків тут було набагато легше, ніж із вовчого посліду. Тепер він був переконаний, що авторитет і поширеність уявлень про «вовчий дим», як про результат підпалу вовчого посліду, — це абсолютна брехня й дурниці, якими боязкі й миролюбні китайці лякали самих себе.

Легенький вітерець розвіяв по «сигнальній вежі» попіл від хмизу й вовчого посліду. Чень Чжень не злякався вовчого диму, який сам же й утворив, він тільки був надзвичайно сердитий на роз’яснення про цей дим, подані в авторитетному китайському словнику. Китайці як представники хліборобської цивілізації мають дуже поверхові знання про степові цивілізації півночі, а про степових вовків узагалі майже нічого не знають. Щоб з’ясувати таку просту справу, як те, чи дає вовчий послід сигнальний дим, достатньо взяти трохи цього посліду й підпалити. Але чому з давнини до сьогодення серед мільйонів китайців не знайшлося жодного, хто б провів такий експеримент? Однак новий поворот думки змусив Ченя відчути, що ця проста справа насправді не така вже й проста. Розширення китайської хліборобської цивілізації протягом кількох тисяч років призвело до поголівного знищення вовків на китайських територіях, тож де б китайці могли знайти вовчий послід? Вони могли підбирати тільки послід корів, овець, свиней, коней, собак, або ще людські екскременти, і якби навіть раптом їм трапився вовчий послід, вони б його не розпізнали.

Чень сидів на високій «сигнальній вежі», глибоко замислившись, і його думки просувалися ще далі. Якщо вовчий дим утворювався зовсім не внаслідок спалення вовчого посліду, то чому ж цей густий дим до неба, що піднімався над сигнальними вежами в давнину, почали називати вовчим? «Вовчий дим» — ці два слова дійсно здатні сильно настрахати й більш ефективно попередити, ніж слова «вовча зграя», при цьому вовчий дим обов’язково має стосунок до вовків. Чи не є вовчий дим попереджувальним густим димом про те, що «вовки йдуть»? Велика стіна цілком могла перегородити шлях степовим вовкам, але слово «вовки» у фразі «вовки йдуть» насправді вказувало зовсім не на степові вовчі зграї, а на тюркську кінноту, яка виступала з прапорами із зображенням вовчих голів; на люту степову кінноту гунів, сянбійців, тюрків, монголів та інших народів, які мали вовчу лють і мудрість, володіли вовчою стратегією й тактикою, брали собі вовка за зразок і обожнювали його як тотем. Степовики вклоняються вовку-тотему з давнини і до сьогодення, вони завжди полюбляють порівнювати себе з вовком, уявляти себе вовками, а ханьців — вівцями, вони завжди вважають себе героями, здатними самотужки протистояти ста ханьцям, тому завжди зневажають лагідний характер хліборобів. До того ж у давнину хлібороби-китайці завжди сприймали степову кінноту як жахливих «вовків». Тож вихідне значення словосполучення «вовчий дим» має бути таке: «сигнальний дим, що розпалювався на сигнальних вежах і сповіщав про те, що кіннота степових народів, які поклоняються вовку-тотему, хоче порушити кордон». «Вовчий дим», таким чином, не має жодного стосунку до вовчого посліду.

Він раптом подумав, що, можливо, з усіх мов світу тільки в китайській є таке словосполучення, як «вовчий дим». У світі так повелося, що миші найбільше бояться котів, а вівці — вовків. Тож якщо «вовчий дим» став для китайців символом атаки степових націй, то це тільки вказує на те, що сутність китайського характеру містить якості, властиві вівцям і свійській худобі. З тих пір як на трон зійшла династія Цін, оскільки кочовики-маньчжури гаряче любили степ, розуміли його, тож протиріччя між степом і орними землями було тимчасово зняте і «вовчі дими» поступово зникли. Однак глибинна суперечність між кочовою й хліборобською цивілізацією так і не було вирішене. Після того як китайці, які не розуміються на степові, знову заснували власну державу, вовчий дим остаточно зник, однак на степ почав поширюватися інший густий дим — від випалу при освоєнні цілинних земель. А це — ще страшніший за вовчий дим сигнал війни, причому самогубної війни, ще дурнішої, ніж саморуйнування Великої стіни. Ченю згадалися слова Улзія про те, що буде з Пекіном, якщо степ на північ від Великої стіни перетвориться на пустелю й з’єднається з великою монгольською пустелею в одне ціле? Чень про себе зітхнув: можливість того, щоб хлібороби, які тисячоліттями відчували презирство з боку степовиків, полюбили степ і почали цінувати його, з’явиться хіба що тоді, коли Велика стіна буде повністю похована в пісках суперпустелі. Хлібороби — це такі люди, які не заплачуть, поки море не висохне й каміння не розтріскається. Після того як маньчжури прийшли володарювати на Китайську рівнину, вони поступово асимілювалися з хліборобською цивілізацією, позакривали наземні й морські прикордонні пункти, й почали, зачинившись так, самі себе вихваляти, перешкоджати проникненню західної прогресивної цивілізації, але не бажали проводити реформи й оновлення. І тільки коли європейці силою корабельних гармат з гуркотом прочинили двері й почали відрізати собі землі як компенсацію та вигнали імператорську родину з Пекіна, в наступні десятиліття після цього почали проводитися вимушені реформи…

Дивлячись на сірий попіл від вовчого посліду у себе під ногами, Чень раптом відчув страшенну пригніченість.


Сонячне проміння влітку на високогір’ї під обід раптово набирало силу. Воно пригинало траву на горах аж на три цуні[132] й так напікало величезне каміння, що на ньому з’являлися нові тріщини. Чень Чжень поспішив згребти залишки хмизу й попелу в такі тріщини на камені, після чого спустився на землю. Вівцям також сонце напікало голови, тому вони розтяглися в траві, підставивши сонцю спини й притиснувши голови до землі та заховавши їх у власні тіні. Уся отара мирно спала.

Чень Чжень заховався в тінь від величезного каменя, збираючись також подрімати, однак так і не наважився на це, адже він все-таки щойно підібрав у цьому місці вовчий послід. Не виключено, що якийсь великий вовк, сховавшись десь неподалік, спостерігає за тобою й чекає, поки тебе розморить на сонці й ти міцно заснеш. Чень Чжень зробив

1 ... 159 160 161 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Вовк-тотем» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовк-тотем"