Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Я зрадила Жанну…

— Особисто я не вважаю це зрадою, ти не сказала мені нічого нового. А от те, що ти цим зі мною поділилася, для мене дуже важливо… — Артур покивав головою, — Жанна вважає себе дуже розумною, а насправді вона лише наївне дівчисько, що начиталося різного гламурного непотребу.

Злата відчула полегшення, хоча тепер з'явилося почуття провини перед подругою. Вона ще хотіла уточнити в Артура, які саме заходи Артем вживає — посоромилась…

Артем після того дня почав ставитися до Злати більш приязно, він знав про її розмову з братом.Він ще декілька разів привозив Жанну до Злати в парк, але руденька не хотіла тинятись алеями, вона хотіла кудись піти розважитися. Постійно нила, що їй сумно. З деформованою поверхнею рук, прихованою під широкими рукавами, Злата нікуди не хотіла особливо виходити, але погодилася піти в кіно. Двічі.

Артур був щовечора онлайн: іноді зі службової квартири, іноді з дому Паскаля, де господар маячив на задньому плані, розмовляючи по телефону і нарізаючи простір кімнати своєю ходою. Але вони все одно говорили, не звертаючи на нього уваги.

Так минули наступні два тижні, і настав день, коли Борис Бран призначив їй попередню консультацію перед операцією.

Злата приїхала у супроводі ба, котра чинно всілася на запропоноване їй крісло. Артур розповів їй всю свою розмову з лікарем, і вона не спускала погляду з симпатичного смаглявого хірурга.

Борис і Яків Павлович вдвох оглянули роздуту ґулю біля вуха дівчини, нанесли лінії, обговорили, як залучать келоїдний рубець, що навмисне лишили біля вуха. Операцію призначили через день і сказали зробити проби на нові препарати. В кінці консультації Борис несподівано запитав у дівчини.

— Злато, скажіть, будь ласка, а звідки Ви, таке синьооке диво, опинилися в цих краях?

— Я приїхала з Житомира.

— Ваш батько чи мати з цього міста?

— Батько…

— А мама?

Злата здивовано поглянула на нього.

— Я не знаю… Вона померла, коли я була маленькою, — Злата збрехала, почервонівши, але їй було соромно зізнатись, що її мама з дитячого будинку.

— Лікарю, а чому ви запитуєте, це якось стосується майбутньої операції? — поцікавилась ба, пронизуючи Бориса поглядом.

— Ні, операції це ніяк не стосується. Це моя особиста цікавість. Така зовнішність типова для скандинавських країн… Прибалтики, — він не відводив від Злати очей, — дуже несподівано було зустріти тут такий типаж…

— Це погано? — дівчина обережно підняла на нього очі, і вони зустрілися поглядами.

Його очі були дуже темні, майже чорні, незважаючи на світло, що падало йому на райдужку. Він розглядав обличчя Злати з неприхованою цікавістю і милувався тим, що споглядав.

— Ні… Це дуже добре, — промовив він тихо. — І неочікувано…

Лілія Семенівна прокашлялася.

— Ми можемо йти робити проби? — поцікавилася вона.

Яків Павлович, котрий теж помітив незвичну поведінку свого колеги, закивав головою і сказав, що так, можуть, що він проведе. Ба забрала Злату й вони пішли в маніпуляційну.

Вже в машині, коли Артем віз їх додому, вона, обхопивши себе руками, сказала.

— Цей лікар… він так дивно на мене дивився...

— Думаю, він просто був вражений кольором твоїх очей, — усміхнулася ба.

Їй самій не сподобався цей погляд, і всередині вона раділа, що цього не бачив Артур, бо тоді цей хірург міг би надовго піти на лікарняний. Навіть у голосі онука вона чула напругу, коли він говорив про Бориса і цікавість того до Злати. Лілія не сприйняла серйозно його слова, але тепер, побачивши на власні очі, нервувала.