Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

Ще влітку 1809 року П'єр повернувся до Петербурга. З листування наших масонів з закордонними було відомо, що Безухов зумів за кордоном здобути довіру багатьох високопоставлених осіб, збагнув багато таємниць і що його піднесено у вищий ступінь і він везе з собою багато чого для загального блага каменярської справи в Росії. Петербурзькі масони всі приїхали до нього, запобігаючи перед ним, і всім здалося, що він щось приховує і готує.

Призначено було урочисте засідання ложі 2-го градусу, в якій П'єр обіцяв зробити повідомлення про те, що він має переказати петербурзьким братам від вищих керівників ордену. Засідання було повне. Після звичайних обрядів П'єр встав і почав свою промову.

— Любі браття, — почав він, тримаючи в руці написану промову, червоніючи і заникуючись. — Замало додержуватись у тиші ложі наших таїнств — треба діяти… діяти. Ми спимо, а нам треба діяти. — П'єр узяв свого зошита й почав читати.

— «Для поширення чистої істини і здійснення перемоги чесноти, — читав він, — повинні ми очистити людей від забобонів, поширити правила, відповідні до духу часу, взяти на себе виховання юнацтва, з'єднатися нерозривними узами з найрозумнішими людьми, сміливо і разом з тим розсудливо переборювати марновірство, невіру і глупоту, згуртувати відданих нам людей, пов'язаних між собою єдністю мети, владних і сильних.

Для досягнення цієї мети треба дати чесноті перевагу над пороком, треба сприяти тому, щоб чесна людина знаходила ще на цьому світі вічну нагороду за свої чесноти. Та в цих великих намірах нам дуже перешкоджають наші нинішні політичні заклади. Що ж робити за такого стану речей? Чи сприяти революціям, усе повалити, вигнати силу силою?.. Ні, в нас і гадки такої нема. Усяка насильствена реформа заслуговує на осуд тому, що нітрохи не виправить зла, поки люди залишаються такими, які вони є, і тому, що мудрість не має потреби в насильстві.

Увесь план ордену повинен бути заснований на тому, щоб сформувати людей твердих, доброчесних і пов'язаних єдністю переконання, переконання, яке полягає в тому, щоб скрізь і всіма силами переслідувати порок та глупоту і сприяти розвиткові талантів та чеснот: витягати з тліну людей гідних, приєднуючи їх до нашого братства. Тоді тільки орден наш матиме владу — невідчутно в'язати руки покровителям безладдя й керувати ними так, щоб вони того не помічали. Одно слово, треба встановити такий загальний спосіб правління, який владарював би над цілим світом, не порушуючи громадянських зв'язків, і при якому всі інші правління могли б тривати звичайним своїм порядком і робити все, крім того тільки, що перешкоджає великій меті нашого ордену, тобто здійсненню перемоги чесноти над пороком. Цю мету ставило перед собою само християнство. Воно вчило людей бути мудрими і добрими і для власної своєї вигоди йти за прикладом і повчанням кращих наймудріших людин.

Тоді, коли все вкривала пітьма, досить було, звичайно, самого проповідування: новизна істини надавала їй особливої сили; та нині потрібні нам значно сильніші засоби. Тепер треба, щоб людина, яка керується своїми почуттями, знаходила в чесноті чуттєві принади. Не можна викоренити пристрастей, треба лише намагатися спрямувати їх до благородної мети; і тому треба, щоб кожен міг вдовольнити свої пристрасті в межах доброчесності і щоб наш орден давав до того засоби.

Коли в нас буде певна кількість гідних людей у кожній державі, кожне з них підготує ще двоє, і всі вони тісно між собою згуртуються, — тоді все буде можливим для ордену, який потай встиг уже зробити багато чого на благо людства».

Промова ця не тільки справила велике враження, але й викликала хвилювання в ложі. А більшість братів, які вбачали в цій промові небезпечні заміри ілюмінатства, холодно, на П'єрів подив, прийняла його промову. Великий майстер почав заперечувати П'єрові думки. П'єр з більшим і більшим запалом почав розвивати їх. Давно не було такого бурхливого засідання. Утворилися партії: одні обвинувачували П'єра, закидаючи йому ілюмінатство; другі підтримували його. П'єра вперше здивувала на цих зборах та безконечна, різноманітність характерів розуму людського, яка спричинює те, що ніяка істина однаково не мислиться двом людям. Навіть ті з членів, які, здавалося, були на його боці, розуміли його по-своєму, з обмеженнями, із змінами, на які він не міг погодитися, бо головна потреба П'єрова полягала якраз у тому, щоб передати свою думку іншому точнісінько так, як він сам розумів її.

По закінченні засідання головний майстер недоброзичливо й іронічно зробив Безухову зауваження про його запал і про те, що не сама лише любов до чесноти, а й захоплення боротьби керувало ним у суперечці. П'єр не відповів йому і коротко спитав, чи буде прийнято його пропозицію. Йому сказали, що ні, і П'єр, не дочекавшись звичайних формальностей, вийшов з ложі і поїхав додому.

VIII

П'єра знову охопила та нудьга, якої він так боявся. Він три дні після виголошення своєї промови в ложі лежав вдома на дивані, нікого не приймаючи і нікуди не виїжджаючи.

В цей час він одержав листа від дружини, яка благала його про побачення, писала про свою тугу за ним і про бажання присвятити йому все своє життя.

Наприкінці листа вона сповіщала його, що днями приїде до Петербурга з-за кордону.

Слідом за листом у П'єрову самотність вдерся один з братів-масонів, яких він найменше поважав, і, перевівши розмову на П'єрові подружні взаємини, висловив йому у вигляді братньої поради думку проте, що строгість його щодо дружини несправедлива і що П'єр відступається від перших правил масона, не прощаючи тій, що кається.

У цей самий час теща його, дружина князя Василя, присилала за ним, благаючи його хоч на кілька хвилин одвідати її для переговорів у вельми важливій справі; П'єр бачив, що була змова проти нього, що його хотіли з'єднати з дружиною, і це було навіть не неприємно йому в тому стані, в якому він перебував. Йому було однаково: П'єр нічого в житті не вважав справою великої ваги, і під впливом нудьги, що тепер посіла його, він не дорожив ні своєю волею, ні своєю наполегливістю в покаранні дружини.

«Ніхто не правий, ніхто не винуватий, отже й вона не винувата», — думав