Читати книгу - "Доктор Фаустус"

у газеті, що принадна цюріхська сусідка мого приятеля за столом у Райфів прибула до нашої столиці й зупинилася зі своєю тіткою — не випадково, бо Адріан казав мені, що дав їй цю адресу, — в тому ж швабінзькому пансіоні «Гізелла», в якому він сам прожив кілька днів після повернення з Італії. Театр, щоб підсилити зацікавлення публіки майбутньою прем'єрою, опублікував це повідомлення, і воно відразу ж підтвердилось надісланим нам запрошенням Шлагінгауфенів провести в них суботній вечір разом із відомою театральною художницею.

Не можу передати, з яким напруженням я чекав того вечора. Очікування, цікавість, радість, збентеження разом переповнювали мою душу, і я аж тремтів з хвилювання. Чому? Не тому — чи не тільки тому, — що Адріан, коли повернувся з гастрольної подорожі до Цюріха, між іншим розповів мені про своє знайомство з Марі й кількома словами описав її, мимохідь зауваживши, що голос у неї схожий на голос його матері; це зразу насторожило мене. Правда, опис той не був захоплений, навпаки: він говорив спокійно, наче між іншим, з байдужим виразом обличчя, дивлячись не на мене, а кудись убік. Але я бачив: знайомство справило на нього враження, бачив хоча б із того, що він запам'ятав ім'я і прізвище дівчини, — а я вже казав, що в більшому товаристві він рідко знав ім'я того, з ким розмовляв, — і його розповідь явно виходила за рамки простої згадки про випадкову зустріч.

Але до цього додалося й ще одне, від чого моє серце забилося дужче, сповнене радості й подиву. А саме, під час моїх наступних відвідин Пфайферінга Адріан побіжно висловив кілька зауважень десь такого змісту: мабуть, він уже засидівся на одному місці, може, в його житті стануться якісь зміни, принаймні йому набридла самота, негоже цілий вік жити відлюдьком, щось треба робити і т. д. — одне слово, зауважень, з яких я міг тільки зробити висновок, що він надумав одружитися. Я набрався відваги й запитав, чи ці натяки не пов'язані часом із його випадковим знайомством під час перебування в Цюріху, і він відповів:

— Хто тобі не дає снувати різні здогади? А втім, не в цій кімнаті про таке розмовляти. Якщо я не помиляюся, ти колись повідомив мене про таке в нас на Сіонській горі. Нам треба для такої розмови піднятися на Римську гору.

Уявіть собі, який я був спантеличений!

— Любий мій, — сказав я, — яка несподівана, дивовижна новина!

Він спробував охолодити мене. Мовляв, саме життя підказує, що не можна пропускати нагоди, адже йому скоро мине сорок. Я вирішив більше нічого не питати, а почекати, що буде далі. В душі я радів і не приховував цього перед собою, бо сподівався, що цей намір Адріана покладе край його химерному зв'язкові зі Швердтфегером, і мені хотілося вбачати в цьому крокові свідомо вибраний засіб. Як до цього поставиться сам скрипаль і свистун, було справою другорядною і не хвилювало мене, адже він досяг мети свого хлоп'ячого шанолюбства, скрипковий концерт для нього був написаний. Після свого тріумфу, думав собі я, він і сам буде ладен посісти в житті Адріана Леверкюна місце, яке йому більше личить. Мені лише не давала спокою дивна манера мого приятеля говорити про свій намір так, наче здійснення його залежало тільки від нього й дівчину навіть не треба було питати, згодна вона чи ні. Я був готовий скласти хвалу самовпевненості, яка вірить, що їй досить тільки вибрати, тільки оголосити про свій вибір. А все ж таки в моє серце закрадався страх: наївність тієї віри здавалася мені виявом самоти й відчуженості, які ніколи не полишали його, і в мене мимоволі з'явився сумнів, чи цей чоловік створений для того, щоб викликати любов у жінок. А подумавши так, я навіть почав сумніватися, що він сам вірить у таку можливість. Я насилу поборов у собі відчуття, що Адріан тільки прикидається таким упевненим у своєму успіхові. Чи обраниця мала хоч якесь уявлення про його думки й наміри щодо неї, лишалося нез'ясованим.

Нез'ясованим воно лишилося для мене й після вечора на Брінерштрасе, де я познайомився з Марі Годо. Що вона мені дуже сподобалася, видно з того, як я щойно описував її. Мене приваблювала не тільки лагідна темрява її погляду, про яку так яскраво розповідав Адріан, її чарівна усмішка й мелодійний голос, а й привітна, розумна стриманість її вдачі, ділова, навіть гостра рішучість самостійної, трудящої жінки, яка набагато перевищує манірне турчання різних там кімнатних лялечок. Думка про те, що вона стане Адріановою супутницею життя, сповнювала мене щастям, і я вже, здавалося, починав розуміти почуття, які вона в нього викликала. Може, в її особі, в образі поважної, привітної жінки, до нього наблизився «світ», якого він у своїй самотині лякався, — також і те, що можна було назвати «світом» з погляду артистично-музичного, все не німецьке, — наблизився, будячи в його душі довіру, обіцяючи доповнити його собою, закликаючи до об'єднання? Може, він любив той світ, живучи у своєму власному світі ораторій, музичної теології і математичної магії цифр? Те, що цих двоє людей перебували разом тут, у тому самому приміщенні, хвилювало мене і сповнювало надії, хоч я майже не бачив, щоб вони розмовляли одне з одним. Коли ж одного разу течія людей звела докупи Марі, Адріана, мене й ще когось четвертого, я зразу поквапився піти від них, сподіваючись, що в того четвертого вистачить глузду зробити те саме.

У Шлагінгауфенів був тоді не проханий обід, а вечірка з буфетом у їдальні, що прилягала до зали з колонами. Після війни картина товариства, яке в них збиралося, дуже змінилась. Барон Рідезель, кавалерист, що полюбляв бренькати на фортепіано, уже не боронив тут усього «граційного»: він давно канув у безвість; не приходив більше сюди й правнук Шіллера, пан фон Гляйхен-Русвурм — викритий у дурному, але винахідливо задуманому шахрайстві, яке йому не пощастило здійснити, він сховався від світу, ставши немовби добровільним арештантом у своєму нижньобаварському маєтку. То була майже неймовірна історія. Барон нібито послав якомусь закордонному ювелірові на переробку коштовну оздобу, добре запаковану й застраховану на суму, що перевищувала її вартість, а коли той ювелір отримав пакунок, то не знайшов у ньому нічого, крім здохлої миші. Ледача миша не виконала завдання, яке на неї покладав відправник. Барон, певне, гадав, що вона прогризе дірку і втече, а тоді складеться враження, що оздоба випала через отвір, який бозна-звідки взявся, і страхове товариство змушене буде сплатити відправникові зазначену суму. Натомість