Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 025
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 160 161 162 ... 334
Перейти на сторінку:
Після Другої світової війни польський кордон з Німеччиною був зміщений на захід за рахунок колишніх німецьких територій як компенсація за втрачені Польщею землі Західної України та Західної Білоруси. Німецька Демократична Республіка визнала цей кордон у 1950 p., але Західна Німеччина відмовлялася його визнавати до 1970 p., коли визнала його de facto; визнання de jure відбулося тільки в 1990 р. й було одною з умов об’єднання Німеччини. ">[774]. Їх починають піддержувати в тому й інші держави. Воно, вправді, нині неможливе, але не є абсолютно неправдоподібне, що може створитись така ситуація, — і це я чув від дуже розумних поляків, — що вони будуть примушені для вдержання всесвітнього миру відступити німцям деякі західні території. За те, очевидно, зажадають рекомпенсати на Сході, конкретно — Львова і зв’язаних з ним областей Галичини і Волині. Здається, що ще тепер виходить — а давніше зовсім певно — польська Газета “Lwów-Wilno” (“Львів-Вільно”). Значить, всі поляки на кулі земській є одної думки — відібрати давні українські і білоруські терени, які колись часово поневолі належали до Польщі. В міністерстві в Москві 1953 р. один ґенерал проводу (руководства) сказав мені, між іншим: “Ви повинні нам бути вдячні, що ми злучили вам українські землі”. На то відповів я: “Навіть дуже вдячні, але невдячні за те, що Ви відступили Холм, Перемишль, Сянок Польщі, а Пряшів — Чехословаччині”. Тоді я почув таке: “Треба Вам було бути на переговорах в справі усталення границь між Радянським Союзом і Польщею. Поляки, і то поляки-комуністи, за всяку ціну жадали Львова!” “Чому б ні, — додав я, — може ще і Києва?” Я чув і тепер від поляків: “Київ належав до нас”. Насувається само з себе питання, пощо штовхати, хоч би й не хотячи і не вмисно, західних українців заглядати до Польщі? Бо ніде правди діти, що негодування, явне і тайне, з приводу ліквідації Греко-Католицької Церкви було і є. Під реліґійним оглядом буде рішучо легше, як воно тепер, а під національним [оглядом] не буде вже, як було. Не ті часи! Так чув я не від одного, хоч я сам є особисто іншої думки. То була би благодать!

Я пригадую ще один такий інцидент-випадок. Коли 1944 р. розложилися радянські війська в парку внизу св. Юра, збігся нарід і став говорити з військовими: як то буде тепер? Офіцери запевнювали, що воно буде рішуче інакше, як було в 1939–1941 pp. Один полковник чи ґенерал, не пам’ятаю добре, сказав прилюдно при тій нагоді: “То дивно, як за так короткий час можна було собі так зразити увесь нарід”. Впрочім, і мені самому заявив і мене запевнював предсідатель Комітету для реліґійних справ в Києві при Раді Міністрів в 1944 р. після смерти митр. Андрея Шептицького, що “забудьте те, що було, воно не вернеться”. Вам будуть підчинені вірні Греко-Католицької Церкви в Польщі, бо ми хочемо мати зв’язок і вплив на них, одержите друкарню, будинки Академії і інші вольності і полегші”. А це було вже після всяких інкримінацій священства за участь з німцями і націоналістами. За мене як митрополита вже, хіба, не повторювано жодних виступів проти радянської влади і не могло цього бути. Ні німців, ні націоналістів не було! А мимо того, не минув рік, як небозвід затягнувся, всі обіцянки і запевнення пропали, а я опинився в тюрмі як найбільший злочинець, для котрого ладжено шибеницю на площі св. Юра. Сам предсідатель аж за голову брався, коли довідався про те. Так переказували мені в тюрмі. А один слідчий сказав сам до мене, що ми не могли скорше братись до антицерковної акції, бо не були певні побіди. Я не висказую при тому своїх власних міркувань, але повторюю відомості про об’єктивні факти, які ще в пам’яті всіх і які все-таки домагаються якоїсь поправи і мінімального задосить учинення, коли вже все успокоїлось і нема жодної державної небезпеки.

11. На кінець прохаю вислухати цих написаних слів як обвиненої сторони, бо “audiatur et altera pars”![775] Комуністи-безбожники не можуть розуміти реліґійної справи і не відчувають, як ми невимовно терпимо і горюємо. Одні кажуть, що Греко-Католицька Церква не існує, тоді тим більше нема причини продовжувати заборони і боятися якихось неприхильностей від недобитків. Хай собі вірять і моляться в своїх Церквах, які вони побудували. Другі кажуть: “Дозволити вам Греко-Католицьку Церкву, то ви завтра перевернете увесь Радянський Союз”. Страхи на ляхи! Lieb’ Vaterland, magst ruhig sein![776] Будь спокійна, Батьківщино, нема жодної небезпеки. Тому думаю, що 44-річний досвід Радянської держави промовлює за тим, щоби не виключувати з республіканського життя української католицької Церкви, як не виключені інші віроісповідання на Україні. Вона зовсім не стоїть на перешкоді введення комунізму. Того вимагає і державний хлопський розум!

Тому з становища льояльного громадянина, хоч і пишу це як довголітній каторжник-в’язень, прохаю дуже Вас, високоповажний Перший секретар, перевірити ще раз справу Української Католицької Церкви в Радянській Україні і привернути її давні права, які вона набула і посідала до 1946 р. і не юридично, а тільки адміністративно стратила.

Прохаю прийняти вислови належної пошани.


Січень, 1961[777]

Йосиф Сліпий, митр.

1 ... 160 161 162 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"