Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

Церемонія відкриття пам’ятника відбулася в атмосфері глибокої релігійності. Здійснивши молебень, священики трьох конфесій виступили перед присутніми. Греко-католик розповів про релігійність Бандери та його бажання домогтися свободи для свого народу, водночас нагадавши, що братів Бандери вбили поляки, які працювали в Аушвіці на гестапо, а сам Бандера багато років перебував у німецькому ув’язненні. Священнослужителі двох інших церков виступили в подібному дусі, ретельно оминаючи деталі, які могли б кинути світло на сумнівні сторінки біографії Провідника. Один з них заявив: «Українська влада стане демократичною, але тільки тоді, коли вона діятиме, як Бандера і його побратими». Далі він назвав членів ОУН-УПА апостолами, які служили святій ідеї незалежної України, і закінчив свою промову словами: «Ми молимося, щоб ніхто не вторгнувся на нашу священну українську землю». На вигук «Слава Україні!» присутні хором відповіли: «Героям Слава!»[2276].

Після виступу священиків покладали квіти: від імені «Пласту», УПА, президента Ющенка та мера Львова (від від імені двох останніх жовто-блакитні букети поклали до пам’ятника військові в білих мундирах). Ведучий сказав, що «бійці УПА, які загинули за незалежність України» та «бійці УПА, які боролися за незалежність України, і сьогодні разом із нами». Кожне своє звернення до присутніх спікер закінчував гучним окликом «Слава!». Йому відповідали: «Слава! Слава! Слава!»[2277]

Голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник назвав Бандеру Провідником і заявив, що той «приклад того, як служити українському народові… [і як] бути патріотом». Він додав, що «ми мріємо про президента, який визнав би УПА… і вчора Президент України підписав розпорядження, яким схвалив святкування 65-ї річниці УПА». Цю заяву присутні зустріли оплесками. Олійник закінчив свою промову закликами: «Слава тим, хто сприяв спорудженню пам’ятника! Слава ветеранам [УПА]! Слава кращим синам України! Слава Україні!» Присутні вигукували: «Героям Слава!»

Голова Львівської облради Мирослав Сеник, одягнений у вишиванку, також відзначив український характер пам’ятника та зауважив, що фінансовий внесок у його спорудження зробило кожне село Львівської обл. та що «ми [українці] пишаємося тим, що є “бандерівцями”… [а це] означає любити наш народ і боротися за його кращу долю»[2278].

Від імені ветеранів УПА на церемонії виступив її найбільш натхненний промовець — Олесь Гуменюк (одягнений «в уніформу» УПА): «Всемогутній Боже! Я дякую тобі, що ми, воїни, колишні повстанці, які захищали Україну зброєю, дожили до цього [славного] дня». Схвильованим голосом він додав: «ми дуже раді, що в нашому середньовічному Львові нарешті постане геній революції біля воріт нашого міста». Потім він заявив, що пам’ятник Бандері — це «місце, де молоде покоління юнаків та дівчат, які досягай повноліття, складатиме присягу братству». Це місце «зміцнить в них національну духовність, яка вкрай потрібна для продовження розвитку нашої ідеї про незалежність… і сюди також будуть приходити молоді пари після весільних церемоній»[2279].

Петро Франко, голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, звернувся до присутніх зі словами: «Слава Ісусу Христу!» Він порівняв Бандеру з Джорджем Вашингтоном та заявив, що Бандера був «унікальною особистістю», «нашим вождем, нашим ідеологом, нашим Провідником українського народу, який заповів усім нам будувати Україну»[2280].

Поет Іван Губка, представлений як «учасник національно-визвольної боротьби», назвав Бандеру «геніальним сином України» й повідомив присутнім, що КУК пропонує випустити золотий орден Бандери, щоби ще більше підняти статус Провідника. Він також закликав перейменовувати ще більше львівських вулиць на честь героїв ОУН-УПА та заявив, що «бандерівці не дозволять нікому іншому бути господарем у нашому домі»[2281].

Поет Ігор Калинець, голова фонду, який збирав кошти на пам’ятник, сказав присутнім, що Бандера створив українську націю на практиці, а не в теорії, як поет Тарас Шевченко, відзначивши, що «через чотирнадцять років, залишивши позаду численні труднощі та жертви, ідею пам’ятника, нарешті, реалізували»; «двадцять відсотків українського народу мало загинути в імперіалістичних війнах для того, щоби зробити

Україну найславетнішою нацією Східної Європи», а сам Бандера був «не тільки унікальною особистістю, а й символом боротьби за Україну». Насамкінець Калинець подякував спонсорам, зокрема представникам української діаспори, та заявив, що «українська революція ще не закінчена», а Бандера нагадує нам про необхідність її продовження[2282].

Свято завершилося читанням поезії та урочистою ходою. Богдан Стельмах продекламував вірш «Бандерівці», кілька разів голосно й натхненно повторивши, що всі українці — бандерівці й вони повинні цим пишатися, а нинішній Україні потрібен новий молодий і героїчний Бандера. Після цього короткого, але гучного та глибоко патріотичного виступу залунав військовий оркестр: перед пам’ятником Бандері урочисто промарширували військові частини та загін «Пласту» ім. Степана Бандери. Церемонія закінчилася так само шумно, як і почалася[2283].

Комеморації Бандери після розпаду Радянського Союзу

Ригуалізовані комеморації Провідника були принесені в Україну з діаспори, але водночас у діаспорі цю практику не припинили. На відміну від діаспорян, українські націоналісти вважали за краще відзначати день народження Бандери, а не роковини його загибелі. Як і в діаспорі, найпишніші комеморації, що поєднували у собі політику й релігію та були спрямовані проти «наших ворогів», відбуваються в круглі ювілейні дати. У пострадянських комемораціях, як і в діаспорі, беруть участь ветерани, інтелектуали-націоналісти, а також представники різних крайніх правих і неофашистських груп та партій, пов’язаних з європейськими право-радикальними рухами (зокрема, з німецькою NPD, італійською Tricolor Flame та польською NOP). Загалом, така структура нагадує систему союзних зв’язків АБН, яку остання підтримувала аж до 1990р. Мовчання або навіть приховане захоплення, з яким українські «ліберальні» та «прогресивні» інтелектуали ставляться до цих націоналістичних комеморацій, фактично їх легітимізують.

1 січня 1999 р., у день 90-річчя з дня народження Бандери, біля пам’ятника Бандері в Старому Угринові зібралися група ветеранів УПА («в уніформі») та молоді націоналісти з воєнізованих формувань[2284]. 12 січня 1999 р. газета «За вільну Україну» поінформувала своїх читачів про те, що у Львівському театрі опери та балету відбудеться пам’ятний захід на честь Бандери (дату святкування, проте, не вказали). Сцену театру прикрасили величезним портретом Бандери та цифрою «90». Згідно з фоторепортажем, на заході виступили вокальні ансамблі (у народних та військових костюмах). Двома основними доповідачами були Слава Стецько та Ігор Набитович, професор філології Дрогобицького педуніверситету. Стецько зачитала агіографічну версію біографії Бандери та поділилася з присутніми своїми ідеями: «Бандера був уособленням антимосковської національно-визвольної революції», отже, зразком для молодих українців. Вона підкреслила, що тільки «політика волі» може впоратися з економічною кризою та вирішити проблему мови й культури в Україні. Набитович назвав Бандеру не тільки українським героєм, а й мислителем, високо оцінивши універсальний зміст, закладений