Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 161 162 163 ... 193
Перейти на сторінку:
у Кремлі (що також показали в новинах).

10.05.

Зранку я вирушила до Школи кореспондентів. На сьогодні було призначено іспит, але двері виявились на замку.

Вирішивши, що це пов’язане зі смертю президента — хоча ніякого попереджувального оголошення не було, я попленталась до дверей рідної газети. Довідалась: учора загинув знайомий кореспондент. Усміхнений, молодий. Його звали Адлан Хасанов. Адлан був на святі — готував матеріал для газети і, як багато хто, потрапив під вибух.

На стадіоні «Динамо» сьогодні безлюдно. Нікого не виявилось і на ринку — люди поховались. Усі налякані, не знають, чого чекати. Навіть на переговорному пункті, де завжди черга, порожньо. Ніхто нікуди не телефонує.

Учора, крім усіх сумних новин, був чорний гумор: під виглядом «ловіння терориста» після вибуху на стадіоні «Динамо» охоронці А. Кадирова зламували всі замкнені двері — у редакціях газет, у кабінетах тощо.

У святковий день газета «Молодість» була на замку. Двері до редакції виламали ногами. Нічого цінного в редакції не виявилось, але в бухгалтера були куплені симпатичні нові капці. Вони зникли.

P. S. Рамзана Кадирова призначено 1-м заступником уряду Чечні. Ахмата Кадирова сьогодні поховали.

П.

15.05.

У «Молодості» зміни. Морґану з її посади змістила Квіточка. Квіточка — симпатична чеченка тридцяти років, яка тепер є моєю начальницею відділу. Зовні вона розмовляє дуже ввічливо. Незважаючи на погрози Цариці, мені платять повний оклад. Наша підприємлива бухгалтерка зняла в мене тільки мою персональну надбавку — 1500 р. Залишилася гола зарплата — 2008 р. Морґана після скандалу мовчить. Не пліткує.

Перевибори в Чечні призначено на вересень цього року. Усе літо безвладдя і бардак. Може спалахнути в будь-який момент заваруха — люди дуже налякані.

До нас підкралася нова неприємність: виганяють із квартири. Таїса дала п’ять днів, щоб ми виїхали. Мотивувала вона відмову тим, що квартира різко знадобилася родичам.

Ми з мамою обійшли пішки весь Старопромисловський район і весь центр Ґрозного. Але хто здасть квартиру жінці з російським прізвищем?! Це — самогубство. Росіян так ненавидять, що в громадському транспорті я своїй матері не можу сказати російською ані слова. Розмовляємо тільки чеченською.

Наші пошуки житла не завершились успіхом.

П.

16.05.

Були в Байсарі, правозахисниці. Вона дала 3000 р. Ці гроші для мене передав директор музею А. Сахарова, дізнавшись про наше становище. Коли ми прийшли до Байсарі, вона сфотографувала мене й маму. Ще я написала розписку за гроші. Байсарі навмисне прикрила прізвище директора музею іншим аркушем, щоб я не побачила його, але поки вона відвернулась, я підглянула — «Ю. Самодуров». Напишу йому особисто. Подякую.

На гроші, які в нас з’явилися, можна полагодити частину зубів мені й мамі! Купили собі нові футболки та косинки. Ще я залишила для журналу Байсарі повість. Байсарі попередила, що гонорару не платять, але для мене важлива пам’ять про загиблих людей.

Потім я повела маму в кафе. У мами день народження — 53 роки. Але який це вік! Хай буде здоровою та щасливою! Мамі я подарувала велику шоколадну плитку.

Дітям доброї жінки на прізвисько Зайчик я купила іграшки та цукерки.

18.05.

Мені знову погрожували. Викликали «куди слід» і говорили про те, що я маю писати в статтях, а що ні. Радили зайнятися «дитсадками та квітами». Іншим не захоплюватись — а то погано буде.

Квартиру ми так і не знайшли. Хоча ви`ходили кілометри й наслухалися всіляких історій. Ніхто не здає ні за гроші, ні просто так. Чесно зізнаються і старі, і жінки:

— Боїмося. Дізнаються, що прізвище російське, і вас приріжуть, і нас. Кому поясниш, що ви нормальні люди? Та й чи буде можливість пояснити? Пристрелять, і все!

Поки блукали в пошуках житла, бачили кількох росіян. Переважно це самотні старі люди, які нікому не потрібні ні тут, ні в інших регіонах Росії. Їхати їм нікуди. Вони трясуться, як зайці: у багатьох найближчі сусіди відібрали документи на квартири й паспорти.

Ще ми відвідали організацію «Меморіал». Вона розташована неподалік пам’ятника Трьом героям. У «Меморіалі» працюють дипломовані юристи й правозахисники. Працюють вони оперативно! Співробітниця Наталя примудрилася нишком записати мою маму на диктофон, коли та розповідала, як я викривала Професора. Коли ми виявили запис, Наталя не стала відмовлятись, а сказала, що в такий спосіб збирає відомості. Ми посміялись. Повне ім’я співробітниці Наталя Естемирова. Ми розговорились і трохи подружились. Наталя попрохала мене знайти й записати дані про найближчих сусідів із Центрального ринку, яких було вбито або поранено під час обстрілу ракетою 21 жовтня 1999 року. Вона пише про це книгу.

Я, мама й Наталя пили чай, сидячи в конторці «Меморіалу», і розмовляли. Працівники «Меморіалу» пообіцяли допомогти з серцевими ліками для мами. Наталя Естемирова виявилася подругою журналістки Айзан із газети «Трудяга». «Трудяга» — стара ґрозненська газета. Колись там працював мій дідусь Анатолій. З конторки «Меморіалу» я прямо вирушила до редакції «Трудяги» й познайомилася з Айзан. Вона пообіцяла, що я працюватиму в їхній газеті.

19.05.

Інвалід дитинства Василівна їздила до Північної Осетії, у м. Моздок. Там вона одержує пенсію. На озброєних постах усіх пасажирів перевіряють, беруть хабарі, щоб дати можливість проїхати в автобусі. Це давно стало бізнесом військових. Після того як бабця одержала пенсію, уже дорогою назад, до неї на виїзді з Моздока під час перевірки автобуса підійшли військові. Спитали:

— Куди, бабо, їдеш?

— Додому їду, у Ґрозний.

— Звідкіля їдеш?

— Пенсію в Моздоку одержала!

Усю пенсію негайно відібрали. А картоплю, яку вона везла, розсипали по дорозі, пославшись на те, що в торбі старої росіянки-інвалідки може бути вибухівка! Вона плакала. В автобусі громадяни співчували, але заступитися побоялись.

20.05.

Учора приходила Таїса зі своєю матір’ю. Дали полегшення — нас виселяють на вулицю до 1 червня.

Наступного тижня мені слід зайти в організацію «Меморіал». Хочу поговорити про ПТР. Може, вони допоможуть? Нам зовсім немає де жити.

Завтра, 21 травня, нам вручать дипломи журналістів. Я всі предмети склала на «відмінно».

Алан побажав мені всього хорошого у зв’язку з таким успішним закінченням курсу. Наче й не він посилав мене і шанованого голову на три літери, наче й не лаялись ми через зарплату!

Ходила до редакції «Трудяги». Розмовляла з Айзан. Професор притупцював туди ж і тинявся без діла в чужій газеті. Він тепер безробітний, шукає, де прилаштуватись. Айзан вирішила написати про мене статтю, а Наталя Естемирова висловила бажання присвятити мені брошуру. Але я не хочу популярності. Відмовлялась, як

1 ... 161 162 163 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."