Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Москвини славні на весь світ своїм злодійством, брудом, неохайністю, брехнею, шахрайством, нечесністю, хаотичністю, нездарністю щось організувати і добре провадити і т. п. Тому, перепродуючи наші товари, москвини завжди мали неймовірно високий процент «утєчкі», «усушкі», «рассипкі», с. т. ХАОТИЧНОГО МАРНОТРАТСТВА, ЖЕ ЗМЕНШУВАЛО ЗИСК (в СССР цей процент марнотратства часом досягає 100%; тим часом мільйони сотнарів збіжжя, буряків і т. п. гниє щороку). Надолужити це марнотратство збільшенням продажної ціни москвини не могли, бо в Европі панує закон конкуренції: європейці могли купити дешевше у московських конкурентів. Примусити силою європейців платити Москвину їхню ціну, ясна річ, не могли. Але москвини могли примусити силою поневолену і безсильну Україну платити за те їхнє, московське, марнотратство, с. т. примусити продати за меншу ціну. Це вони і робили.

Монополь на продаж українського збіжжя та цукру мав московський фінансовий синдикат через московські експортові банки. Вони встановлювали ціни, які лишень самі бажали. Конкурентів, які могли б боротися з їхньою диктатурою, не могло повстати, бо ту монополію створив сам московський уряд (точнісінько, як в СССР). Таким чином, москвини платили українським рільникам на 25% меншу ціну, ніж ту, яку українці могли б одержати, продаючи в Европі самі безпосередньо (в СССР москвини платять українцям не на 25%, а на всі 100% менше, с. т. нічого).

Україна експортувала річно збіжжя на 300 мільйонів рублів.

Отже, москвини (буржуазні за царів) НЕДОПЛАЧУВАЛИ українцям за збіжжя 77 млн. руб. фчно.

Підсумуймо цей ЩОРІЧНИЙ московський грабунок України:

14 млн. руб. за дозвіл вивозити збіжжя (вивізне мито).

40 млн. руб. за дозвіл виробляти цукор (акциз).

280 млн. руб. за дозвіл виробляти горілку (акциз).

34 млн. руб. за дозвіл продавати тютюн (акциз).

54 млн. руб. переплати за залізні товари.

91 млн. руб. переплати за тканини.

200 млн. руб. переплати за перевіз залізницями.

535 млн. руб. втрат на перепродажу москвинами наших товарів.

1325 мільйонів рублів бандитських здирств щороку. До того треба додати ще 200 мільйонів рублів, що їх витягали французи з Донбасу (ділячись із москвинами). А ще ж треба додати «законне» здирство — загальні податки всякого роду, насамперед податок на землю.

У державному бюджеті Московської імперії від її початків аж до розбудови французами нашого Донбасу (й індустрії, з ним пов’язаної), 90% грошей приходило з рільництва взагалі, с. т. з земельного податку, і з промислів, безпосередньо з рільництвом зв’язаних, — з т. зв. «акцизів» (і вивізних мит) на горілку, цукор, тютюн і т. п. Лише це одне джерело з України давало до московського імперіяльного бюджету 368 мільйонів рублів (у 1910 р.) річно.

До XVIII ст., с. т. до загарбання України, не було в Московщині ані одної найменшої діяльности людини, ані найменшого предмету, що не були б оподатковані. Буквально все життя було оподатковане; були оподатковані навіть мерці, небіжчики (був податок на труну, хоч би й саморобну, і на місце на цвинтарі). Вже не було що оподатковувати, і тому Пьотр І встановив спеціяльну установу «прібильщікав», єдиним завданням якої було вигадувати нові податки, шукати, що ще можна оподаткувати. Податки були такі великі, що буквально руйнували ВСЕ життя Московщини, с. т. не лише економічне, але й культурне, і навіть руйнували найдорожче для москвинів — мілітарний потенціял їхньої держави. Московський уряд не добирав податків з кожним роком все більше і більше. У XVII ст. він не міг зібрати 45% накладених податків (В. Ключєвскій), з тої простої причини, що московський мужик (головний платник) уже не мав нічого, крім пари лаптів (якщо і їх не пропив).

Така «мудра» податкова система вела простісенько до повної руїни і зникнення Московської держави. Врятувало Московську державу від загибелі величезне історичне щастя москвинів. Саме тоді, у XVIII ст., вони дістали до своїх рук величезне джерело податків — УКРАЇНУ.

Ця подія не лише врятувала Московщину від загину, але й збудувала величезну Московську імперію під шахрайськими, брехливими іменами: спершу «Російська імперія», а тепер — «СССР».

Державний бюджет тої імперії, починаючи від 1654 року (Переяслав), вже ріс далі, як на дріжджах: з 20 млн. руб. раптово у XVIII ст. скочив на 70 млн. руб. Далі з 765 млн. руб. у XIX ст. виріс на 1240 млн. руб. у XX ст. Тепер ще дальше подесятерився.

1525 млн. руб. здирств, плюс яких 475 млн. руб. «закоханих» податків. Разом 2000 мільйонів рублів.

ДВІ ТИСЯЧ МІЛЬЙОНІВ ЗОЛОТИХ РУБЛІВ РІЧНО платила Україна перед 1917 роком, а тепер ще більше за своє братання з північним чортом. За 300 років заплатила 9999999999999999999999999 мільйонів. Це лише готівкою, грішми, а працею 99999999999 999999999999999999999999999999999999999999999 мільйонів.

За ці гроші Україна могла би побудувати для кожної української родини кількакімнатний цегловий наймодерніший дім, разом з усім наймодернішим устаткуванням, електричними піччю, холодником, пралкою, радіо, телефоном, з м’якими меблями, килимами, з власним автом, а для селян — з повним реманентом наймодернішої машинерії, трактором, комбайном, тягаровим автом. Крім того, тих грошей вистачило б на будову всіх шкіл, всіх наукових установ, музеїв, театрів, ще красніших церков. Вистачило б на будову асфальтових доріг по всій розлогій Україні, включно з сільськими. Вистачило б на електрифікацію всієї України, включно з найдальшим, найменшим хутром. Вистачило б на будову всіх фабрик, що виробляли б усі продукти, що їх потребує висококультурний нарід. І не був би наш нарід 40–мільйоновим (незмінне число!) тепер, але 80–мільйоновим на просторі від Волги по Дунай. Народом найкультурнішим, найзаможнішим, найщасливішим у світі.

Була б, якби… якби не братання з «хорошим російським народом», з «російською демократією», з «великою російською культурою», з «братнім слов’янським народом» і т. п. — «московською блекотою», за виразом Т. Шевченка.

Якби, замість братання, плекали ми до московського народу щось цілком, геть цілком, протилежне, діяметрально протилежне. Плекали б ТЕ САМЕ, ЩО МОСКОВСЬКИЙ НАРОД ДО УКРАЇНСЬКОГО.

Лише це. Більше нічого. Лише це.

І ТОГО Б ВИСТАЧИЛО.

Вистачило б, щоб замість УССР була 80–мільйонова найщасливіша в світі нація.

Вистачило б!

Хто ж завинив у тому братанню?

Народна мудрість твориться сотками, ба, тисячами років. Мудрість нашого прадавнього — понад 5000–річного народу каже: «РИБА ВІД ГОЛОВИ ПОЧИНАЄ СМЕРДІТИ».

Від голови, від проводу, від еліти нації.

Тож придивімось ближче до нашої української еліти.

XXIX

УКРАЇНСЬКА ЕЛІТА XX ст.

У нас були кам’янярі, і часом добрі,

Але не було архітектів–творців.

Ю. Тютюнник

Переглядаючи кількатисячолітню історію нашої нації, бачимо в ній кілька діб великого піднесення політичного, економічного і культурного, які чергувалися