Читати книгу - "Вибрані твори"

Романтику вітаїзма утворять не «енки», а комунари. Вона, як і всяке мистецтво — для розвинених інтелектів. Це — сума нового споглядання, нового світовідчування, нових складних вібрацій, це мистецтво першого періоду азіятського ренесансу. З України воно мусить перекинутись у всі частини світу й відограти там не домашню ролю, а загальнолюдську...

Що ж відповісти літературному попові на таку «науку», коли матеріялістичне світовідчування його вже не задовольняє і він хоче втворити на Україні якусь нову релігію, що вона стане загальнолюдською (правда, «тільки для розвинених інтелектів»).

Колись з формалістами[300] в поезії (а тут тов. Хвильовий виступає саме як формаліст) бився добре тов. Троцький[301]. Ось що він пише наприкінці своєї статті «Формальная школа в поэзии»:

В области биологии витализм (у тов. Хвильового «вітаїзм», але хай він укаже різницю. — С. П.) єсть вариант того же самого фетишизирования отдельных сторон мирового процесса без понимания его внутренней обусловленности. Для надсоциальной, безначальной морали или эстетики, как и для надфизической безначальной «жизненной силы», не хватает только... единого творца... Формальная школа есть... препарированный недоносок идеализма в применении к вопросам искусства. На формалистах лежит печать скороспелого поповства. Они иоанниты, для них «в начале было слово». А для нас «в начале было дело»...

От чому й тов. Хвильового звемо ми віднині «літпопом». І дозволимо наприкінці іще дати цитату з його проповідей, щоб цеє попівство характеризувати. Кінчає він свій «Третій лист до молодої молоди»[302] закликом:

— «Камо грядеши?» (грамотніше було б — «грядете», та все одно — аби по-слав'янському, бо ж інакше попові не личить. — С. П.,)— «З Олімпом (читай — з „Гартом[303]“» і М. Хвильовим на чолі) зовсім не те (що в «Плузі» з безграмотним Пилипенком. — С. П.):

— Ми відкидаємо малоросійщину, просвітянщину[304] та іншу безперспективну вузькість і кличемо до невідомих обріїв прекрасного азіятського ренесансу... це радісний шлях духмяної боротьби, — шлях, що біжить у безвість за багряними кіньми нашої геніальної революції. Кажіть же, юнаки й юнки:

Камо грядеши?

Я думаю, що юнаки й юнаки на такий заклик відповідь дадуть несподівану для новоявленого «літпопа», а саме:

Шляхом у безвість іти до невідомих обріїв вони не хочуть.