Читати книгу - "Вибрані твори"

Різний вік і пол читача, різна його освіта, соціальний стан і оточення, умови праці, здоров'я й т. д. — всі ці умови потрібують особливого підходу, коли ми беремося викликати в читацьких масах певні рефлекси своїми художніми творами.

От чому (читай § 32 плятформи «Плуга»):

Не відкидаючи ніяких способів і форм, «Плуг», одначе, не піде шляхом фетишування якоїсь одної художньої форми чи способу продукцій й, прокламуючи себе, яко певна соціальна культурно-творча організація, категорично заперечує спосіб розмежування по формальних ознаках, що з них користалися буржуазні мистці, переносячи в літературу методів ідеалізму й метафізики.

І ми бачимо справді, що в «Плузі» мирно живуть разом реалісти й романтики, імпресіоністи й експресіоністи, ніжні лірики й суворі натуралісти — всі об'єднані одною громадською думкою. Так комуністична партія бореться за те, щоб люди розподілялися на трудящих і нетрудящих, буржуазію і пролетаріят, а не на німців, росіян, українців, євреїв, що зовсім не мішає кожному з них своєю мовою творити свою класову справу.

Іншу теорію проповідує тов. Хвильовий[295] (див. його «2-й лист до молодої молоди»[296] в № 20 «Культура й Побут»), По-перше, він накидає «октябристам»[297] і «плужанам»[298] якісь «безпідставні думки про абсолютний реалізм пролетарського мистецтва». З цим і сперечатися не будемо, бо з попередніх цитат видко безпідставність наклепа тов. Хвильового, який, очевидно, платформу «Октября»[299] не читав або просто хоче обдурити недосвідчених читачів.

Гірше не те. Гірше те, що він виступає в ролі літературного «попа» й проповідує «молодій молоді» таке:

Чи мислимо ми пролетарське мистецтво як єдиний художній моноліт? Відповідаємо: Ні! Воно залежить від тих же законів розвитку, що й буржуазне. Школи, напрямки — це його етапи, що по них воно буде йти до вершин своєї досконалости. Періоди буде характеризувати той чи інший головний художній напрямок. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму і т. д. Це — замкнене коло законів художнього розвитку. І коли тепер запитуємо себе, який напрямок мусить характеризувати й характеризує наш період переходової доби, то відповідаємо: романтику вітаїзма (vita — життя)...

Правда сплутана з брехнею. Кожна кляса і її мистецтво проходить певний цикл розвитку: народження, розквіт, занепад, смерть. «Замкнене коло». Але кляса трудящих не матиме смерти. Пролетарське мистецтво зміниться мистецтвом безкласової доби не внаслідок революції і якоїсь поразки пролетаріята, а органічним шляхом, несучи само в собі ті елементи безклясовости. Отже, тут «замкненого кола» немає, і не всі, значить, закони буржуазного мистецтва стосуються й мистецтва пролетарського. Тов. Хвильовий ідеалізує мистецтво, ставить його понад клясовою боротьбою.

Тепер щодо романтики. Знов брехня, ніби «октябристи» й «плужани» проти романтики. § 28 нашої плятформи читається так:

Революційно-селянські мистці, ідучи в ногу з пролетарськими, братимуть матеріал для своєї творчости з сучасної дійсности й побуту часів революції, а також революційну романтику життя й боротьби трудящих мас, переважно селянських, у минулому і його долю в майбутньому, освітлюючи все в дусі матеріялістичного світогляду, виходячи з прогнозів, що він їх нам дає...

Але тов. Хвильовий забув про... матеріялістичний світогляд. Цей термін йому не подобається, і натомісць він ставить «вітаїзм», пояснюючи його так: