Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Кабалістика, луллізм, таємні писання, с. 395

Умберто Еко

У добу Відродження, коли людина перебуває в центрі Всесвіту, магічно-герметична культура розглядається як сила, що дає змогу домінувати над владою природи й перебудовувати світ відповідно до потреб людини.

Герметичні знання та астрологія

Людина доби Відродження виявляє свою незалежність щодо релігійного бачення світу, яке панувало в середні віки: достатньо прочитати працю Джованні Піко делла Мірандола De hominis («Про гідність людини») для того, аби зрозуміти, як, готуючись викреслити Землю з центру Всесвіту, ця епоха возносить людину як міру усіх речей. Однак Ренесанс розвинув власні форми релігійності та містики, і людина відчувала, що живе у всесвіті, сповненому окультних і таємничих сил.

Магія

як форма

пізнання

природи

Астрологія, магія, алхімія, ворожіння, кабалістика, торгівля ангельськими або демонічними силами присутні у світі доби Відродження у відкритішій формі порівняно із Середньовіччям, коли Церква тримала їх поза ме­жами прийнятої культури. Однак магічно-герметична культура Ренесансу, порівняно з її стародавніми витоками, представляє особливий аспект, таким чином, що вважається, ніби вона якось пов’язана з народженням нового наукового духу. Відтепер «Маг» є не античним чорним магом, здатним викликати демонів для злих намірів, а любителем «природної магії», яка дає змогу домінувати над силами природи й перетворювати світ відповідно до потреб людини.

У XV ст. було перекладено численні грецькі тексти, які вважалися давнішими, ніж були насправді: «Орфічні гімни» (ймовірно, написані між II і III ст. н. е., але приписувані Орфею); «Халдейські оракули» (того самого періоду, але приписані Заратуштрі); «Ієрогліфіка» Гораполлона (давній античний текст, але, як вважають, автор розкрив секрети давньоєгипетської писемності та сприяв поширенню емблем у XVI ст. — серед іншого, перше ілюстроване видання з’являється в 1543 р.); «Герметичний корпус», який з’явився у Флоренції в 1460 р., приписується міфічному Меркурію (або Гермесу) Трисмегісту, якому Козімо Медічі негайно доручає здійснення перекладу Марсіліо Фічіно. Тільки пізніше Ісаак Казобон (De rebus sacris et ecclesiasticis, 1614 р.) продемонструє, що йдеться про зібрання пізніх грецьких писань, натхнених єгипетської духовністю, однак переконання в їх справжності стало укоріненим, і Гермес був ототожнений з Мойсеєм.

Герметична традиція, що ґрунтується на цих текстах, пропонує магічне астрологічне бачення космосу. Небесні тіла впливають на земні речі, і, знаючи планетарні закони, ці впливи можуть бути не тільки передбачені, а й спеціально зорієнтовані. Здатність будувати припущення у грецькому світі була названа «apotelesmatica», і цю традицію взяли на озброєння в Чинквеченто, наприклад, Джованні да Індаджіне (Йоганн Людвіг фон Хаген) відобразив її у праці Introductiones apothelesmaticae in chyromantiam, physiognomiam, astrologiam naturalem (1522 р.). Але астральні впливи можуть бути орієнтовані, оскільки є довірливі відносини між всесвітом як макрокосмом і людиною як мікрокосмом, і ми можемо діяти в цій мережі сил завдяки астральній магії.

Відносини

між макро- і мікрокосмом

У попередньому столітті для Фічіно засобами дії на сили космічної симпатії були талісмани, тобто образи, які можуть сприяти зціленню, здоров’ю, фізичній силі, а праця «Про отримання життя від небес» (De vita coelitus comparanda) рясніє інструкціями, як носити талісмани, харчуватися рослинами, що привертають вплив певних зірок, проводити магічні церемонії, використовуючи відповідні парфуми, одяг та пісні.

Навіть якщо знання та магічна практика припускають наявність відносин симпатії між земними і небесними явищами, Джованні Піко делла Мірандола вихваляє силу магії та водночас заперечує астрологічне знання: однак суперечність зникає, якщо людина розуміє суперечність Піко як відмову від астрологічного детермінізму саме тому, що завдяки магічним діям людина може діяти на сили загальної симпатії.

Загальні риси і сигнатури

Життя у Всесвіті, населеному окультними силами, керованими принципом симпатії, означає здатність розпізнавати ці таємничі відносини через знаки, символи, зафіксовані в одній і тій самій зовнішній формі речей. І тут доба Відродження розробляє вчення про знаки.

Парацельс

Для Парацельса (1493—1541) «мистецтво знаків» учить, як «справжні імена» мають бути присвоєні всім речам, даним Адаму, які одночасно вказують на силу, чесність, володіння різними речами. Насправді, ars signata (вчення про сигнатури) стосується не стільки (або тільки) справжніх імен, скільки тих зовнішніх аспектів речей, які заявляють про свою доброчесність. І тут розглядаються знак розгалуження рогів оленя, за якими можна дізнатися вік, нарости на язику свині, що вказують на її нечистоту, колір хмар, за допомогою яких можна передбачити небесні зміни. Як ви можете бачити, це знаки, які включають і медичні, і метеорологічні симптоми, а також набагато більш невизначені властивості.

Парацельс, оскільки був лікарем, був зацікавлений в сигнатурах як ознаках подібності кожного природного об’єкта з певним станом, спричиненим хворобою, завдяки якому можна відновити здоров’я. Навіть інтимний характер людини виражається його зовнішністю, навіть його ходьбою або звуком його голосу. У цьому розумінні вчення про знаки пов’язане з дослідженнями фізіогноміки, хіромантії, метроскопії, що досліджують, як риси обличчя або долоні, зморшки чола чи родимі плями відображають природу та долю людей, або фітогномоніку (що досліджує знаки рослин). У такому контексті можемо перелічити такі імена: Джироламо Кардано (а саме De rerum varietate, 1557 р., і Metoscopia, 1658 р.),