Читати книгу - "Сплячі красуні"

Немовля просто лежало, закинувши лису голівку з краплинами крові й піни на ній. Джолі дмухнула знову, і диво трапилось. Крихітні груди зітхнули, раптом розчахнулися невидюще сині очі. Хлопчик закричав. Сілія Фрола почала аплодувати, до неї приєдналися інші… окрім Ілейн, яка повернулася на те місце, де була раніше, і стояла там, знову обхопивши себе руками за корпус. Плач немовляти став постійним. Пальці його були стиснуті в крихітні кулачки.

— Це моя дитина, — промовила Тіффані і задерла руки. — Моя дитина кричить. Дайте її мені.

Джолі перев’язала пуповину гумовою стрічкою і загорнула дитину у перше, що потрапило під руку — знятий з гачка фартух якоїсь офіціантки. Вона подала скиглячий згорток Тіффані, яка зазирнула сину в обличчя, засміялась і поцілувала його липку щічку.

— Де ті рушники? — зажадала Ерін. — Давайте їх сюди.

— Вони, либонь, ще не досить нагріті, — сказала Кітті.

— Несіть.

Рушники принесли і Мері проклала ними кулер «Бадвайзер». Тим часом Лайла побачила, що з-між ніг Тіффані ще рине кров. Багато крові. Пінтами, мабуть.

— Це нормально? — спитала котрась.

– Ідеально.

Голос в Ерін звучав твердо й незрадливо, втілена впевненість: нема жодних проблем. Отут-то Лайла й почала підозрювати, що Тіффані, мабуть, помре.

— Але хтось, принесіть мені ще рушників.

Джолі Сурат ворухнулася взяти дитину в матері, щоб покласти в принагідно зроблену з «Бадвайзера» колиску. Ерін похитала головою:

— Нехай ще трохи потримає.

Тут уже Лайлу полишили всі сумніви.

7

Захід сонця в колишньому містечку Дулінг, яке тепер зветься Нашим Місцем.

Лайла сиділа на передньому ґанку будинку на Сейнт-Джордж-стрит зі зшитим степлером стосом паперів у руках, аж тут на доріжці з’явилася Дженіс Котс. Коли Дженіс сіла поруч з нею, Лайла вловила запах ялівцю. Із внутрішньої кишені свого стьобаного жилета колишня директорка в’язниці дістала джерело цього аромату: пінтову пляшку джину «Шенлі»[326] і запропонувала Лайлі. Лайла похитала головою.

— Затримка відділення плаценти, — промовила Дженіс. — Так мені сказала Ерін. Ніяк було її вишкребти, принаймні вчасно, щоб зупинити кровотечу. Й ніяких ліків із тих, які вони зазвичай використовують.

— Пітоцин[327], — сказала Лайла. — Я приймала його, коли народжувала Джареда.

Якийсь час вони сиділи мовчки, дивлячись, як сточується світло з цього дуже довгого дня. Нарешті Дженіс промовила:

— Я подумала, може, тобі потрібна допомога, щоб розібратися з її речами.

— Усе вже зробила. В неї їх було небагато.

— Як у всіх нас. І так навіть легше, як ти вважаєш? У школі ми вчили якийсь вірш, щось про набутки й витрати, які руйнують наші сили. Кітс, мабуть.

Лайла, яка також учила цей вірш, знала, що його написав Вордсворт[328], проте нічого не сказала.

Дженіс повернула пляшку до кишені, з якої та була з’явилася, і видобула відносно чистого носовичка. Ним вона витерла Лайлі спершу одну щоку, а потім іншу — що навіяло тій болісно ніжні спогади про матір, яка робила це так багато разів, коли Лайла, самозвана шибайголова, падала зі свого велика або скейтборда.

— Я знайшла це в комоді, де вона тримала дитячі речі, — сказала Лайла, подаючи Дженіс тоненький стос сторінок. — Це лежало під піжамами і пінетками.

Спереду Тіффані приклеїла картинку усміхненої, осяяної золотим потоком сонячного світла, ідеально завитої матусі з розсміяним немовлям на руках. Дженіс майже не сумнівалася, що це була вирізка з реклами Ґерберівського дитячого харчування в якомусь старому жіночому журналі — можливо, «Добра домівка»[329]. Під картинкою Тіффані вивела: «КНИЖКА ДОБРОГО ЖИТТЯ ЕНДРЮ ДЖОНСА».

— Вона знала, що буде хлопчик, — сказала Лайла. — Не знаю, яким чином, але знала.

— Магда їй сказала. Якась старої баби казка про високий живіт.

— Вона б мусила довгенько над цим працювати, а я її ніколи з ним не бачила, — Лайлі подумалось, може, Тіфф, було ніяково. — Прочитай першу сторінку. Від цього в мене й почався сльозогін.

10 ПРАВИЛ ДОБРОГО ЖИТТЯ

1. Будь добрим до інших & вони будуть добрими до тебе.

2. Не вживай наркотиків для розради НІКОЛИ.

3. Якщо ти неправий, вибачайся.

4. Бог бачить, коли ти грішиш, але ВІН добрий & пробачить.

5. Не кажи неправди, бо це стає звичкою.

6. Ніколи не шмагай коня.

7. Твоє тіло — це твій храмм, тому НЕ КУРИ.

8. Не обманювай, дій з кожним ПО ПРАВДІ.

9. Будь обережним у виборі друзів, я не була.

10. Пам’ятай твоя мама завжди тебе любитиме & в тебе буде все ГАРАЗД!

— Оце останнє мене так торкнуло, — сказала Лайла. — І досі не відпускає. Дай мені ту пляшку. Гадаю, зрештою, мені таки потрібен ковток.

Дженіс подала їй джин. Лайла ковтнула, скривалася і віддала пляшку назад.

— Як там дитина? Все гаразд?

— Зважаючи на те, що він народився за шість тижнів до терміну та ще й в намисті з власної пуповини, в нього все дуже добре, — сказала Дженіс. — Слава Богу, в нас є Ерін і Джолі, а то ми б втратили їх обох. Він зараз у Лінди Беєр з її дитиною. Лінда лише недавно припинила годувати Алекса, але щойно вона почула, як плаче Енді, в неї зразу ж повернулося молоко. Так вона каже. Тим часом, у нас нова трагедія.

«Неначе Тіффані не було достатньо для одного дня», — подумала Лайла, намагаючись набрати ділового вигляду.

— Розказуй.

– Ґерда Голден, знаєш? Старша з чотирьох дочок Голдена? Вона зникла.

Що майже напевне означало, що в тому іншому світі з нею трапилося щось смертельне. Тепер вони всі тут сприймали це як факт.

— Як це сприймає Клара?

— Так, як ти й могла б очікувати, — сказала Дженіс. — Вона мало не збожеволіла. Протягом останнього тижня чи більше у неї з дівчатами було оте запаморочення…

— Отже, хтось їх там рухав.

Дженіс знизала плечима.

— Можливо. Ймовірно. Що воно там не є, Клара тепер боїться, що котрась з її дівчаток зникне в будь-яку мить. А, може, й усі троє. Я б теж боялася.

Вона почала гортати «Книжку доброго життя Ендрю Джонса». Кожна сторінка була заповнена тлумаченнями тих 10 правил.

— Ми можемо поговорити про те Дерево? — спитала Лайла.

Дженіс подумала, потім похитала головою.

— Можливо, завтра. Зараз я просто хочу поспати.

Лайла, яка не