Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Знову почувся крик Лєри, від якого він остаточно вийшов із себе.

- Бляха, швидше!

Мирослава нарешті знайшла те, що шукала, а Філіп вихопив у неї ключі з рук і відчинив двері.

Коли він зник у кімнаті, Лоліта пропала на кухні, а решта продовжили розмовляти з хлопцями. На нещодавні крики Філіпа прибіг Влад, вони разом зайшли в кімнату, увімкнули світло й очманіли.

Артур Сироватський притискав своїм тілом Лєру до ліжка, тримаючи її руки над головою, щоб не виривалася. Вона лежала в розстебнутій сорочці та спущеному ліфчику і не реагувала на те, що відбувається. Артур, ймовірно, не зупинився б, але йому завадили.

Влад підскочив до хлопця, з усієї сили відштовхнув його від Лери й одним ударом повалив на підлогу. Він зі стогоном упав, але не встиг піднятися, як Влад, не контролюючи себе, зарядив йому кулаком у щелепу.

- Я вб'ю тебе, - процідив він Артуру в обличчя. - Ще раз до неї підійдеш, і я тебе точно вб'ю, - жбурнувши його до стіни, Влад повернувся до сестри.

Лєра лежала із заплющеними очима і не ворушилася, лише зрідка бурчала щось невиразне.

Намагаючись зайвий раз не дивитися, Філіп натягнув бретельки ліфчика їй на плечі й почав застібати сорочку. Залишалося кілька ґудзиків, коли повернувся Влад. Взяв її на руки та поніс до виходу, але вона раптом стала вириватися: вдарила його кулаком у груди, смикала ногами.

- Це я, - прошепотів він їй на вухо.

Лєра насилу розплющила очі й втупилася на брата; її трясло, голова паморочилася, їй потрібна свобода. Влад довго не впирався і повірив, що вона зможе йти сама, тому відпустив. Спираючись об стіну, Лєра зробила кілька невпевнених кроків. Її рука мимоволі опустилася на шию, пальці судорожно шукали дорогоцінну річ.

- Медальйон! - вона рвалася назад у кімнату, але її продовжували вести. - Де мій медальйон?! Він мені потрібен!

Її благальний голос не міг залишити друзів байдужими.

- Філ, пошукай, - скомандував Влад.

Той кивнув і зник у кімнаті.

Кілька людей, котрі перебували в коридорі, спостерігали за Лєрою, що ледь могла стояти на ногах. Прикривши очі, вона розгублено тулилася до стіни, а Влад побачив Мирославу і налетів на неї.

- Ви чим її накачали?! - він схопив дівчину за лікоть. Бачив сестру в її компанії, тому розумів, чиїх це рук справа.

- Не кричи на мене! - вона вирвалася. - Я тут ні до чого.

З вітальні вийшов Єгор. Після тих криків він хотів відштовхнути Влада від коханої дівчини, але в останній момент зупинився. Не знав, хто насправді винен, і кому слід вірити.

Тоді ж у коридорі з'явився Філіп.

- Не знайшов.

- Значить, іншим разом, - Влад повів сестру далі. - На сьогодні досить, ми йдемо.

- Ні! - зі сльозами закричала Лєра. - Це медальйон бабусі, я не піду без нього. Будь ласка! - величезних зусиль їй вартувало говорити голосно і виразно; вона готова була боротися до останнього, тільки її ніхто не слухав.

- Завтра знайдемо, - відповів брат.

Він узяв курточку і хотів одягати сестру, але та продовжила вириватися, наче дика тварина, що намагається втекти з пастки.

- Я не можу без цього медальйона, він мені потрібен! - благала Лєра. Сльози покотилися з новою силою, і вона прикрила обличчя долонею.

Попри жахливий стан, коли голова не розуміє, а перед очима пливе, всі її думки були тільки про медальйон. З ніг валилася, не могла сама йти, нудило, але вона продовжувала думати тільки про нього.

Владу вдалося накинути на неї куртку, і то тільки за допомогою Філа. Вони збиралися йти, як у дверях з'явився Коля з пакетом випивки й двома друзями. Він одразу кинувся до Лєри, взяв її обличчя в руки та змахнув сльозу з щоки.

- Що трапилося?

- У нас одногрупниці не смішно жартують, - процідив Влад. - Ми додому, ти з нами?

- Так, - Коля поставив пакет на підлогу і, попрощавшись з іншими, пішов із друзями.

Опинившись у під'їзді, Лєра здалася. Не тому, що змирилася з втратою медальйона, просто розум почав вимикатися. Її ведуть, вона йде. І неважливо куди. Головне - в такому стані перебувати з потрібними людьми.

Після їхнього зникнення вечірка проходила вже не в тому ритмі. Багато хто з гостей напився до такої міри, що вже не міг залишатися в задушливій квартирі. Бажання гуляти, творити всяку дурницю і геройствувати заполонило їх. Більшість почала збиратися на вулицю, залишаючи позаду хаос і безлад.

Тільки-но за Лєрою зачинилися двері, Єгор заскочив у ту саму кімнату, куди вона так рвалася. Бачив, наскільки важливий їй медальйон, і те, як вона плакала, не залишило його байдужим. Інші могли тільки сміятися, а йому стало шкода її. Він розумів, що над Лєрою вже достатньо познущалися, і єдине, що він міг зробити, щоб загладити не свою провину, - повернути те, що вона втратила.

Єгор оглядав кімнату, вжахнувшись погрому, що влаштували гості. Полиця, де недавно стояли книжки й статуетки, завалена. Ліжко пом'яте, плед на підлозі. Єгор підняв його, щоб заправити, як звідти випав медальйон. Щасливий такою знахідкою, він кинувся в коридор. Там зіткнувся з Мирославою, що сиділа навколішки та збирала осколки від розбитої пляшки. Вона не знала, хто був таким криворуким, але прибирати довелося їй.