Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Нещодавно Єгор освідчився їй, і через рік вони мають одружитися. Мирослава знала, що він кохав її більше за життя й ніколи б не зрадив -  для нього вона була найціннішою і найбажанішою людиною. Вона ніколи не сумнівалася в його коханні, але зараз, при погляді на Лєру поруч із ним, щось темне і гірке заворушилося всередині неї. Ревнощі пронизали, немов гострий клинок.

- Допоможемо нашій відмінниці розслабитися? - Мирослава взяла стаканчик із вином. Відпила половину і закинула туди пару пігулок.

- Я хочу це бачити, - Аліса розтягнулася в усмішці.

Спіймавши погляд Лєри, Мирослава покликала її до себе. Та встала з дивана й підійшла до них.

- Що думаєш про це вино? - Міра простягнула їй склянку.

- Я вже пробувала, - Лєра виставила долоні вперед, відмовляючись від випивки.

- Це інше, - запевнила її Аліса. - Потрібна думка ще однієї людини.

Лєра зробила кілька ковтків, аби відстали. По-справжньому розкуштувати не встигла - швидко ковтнула і відчула приємний смак: солодкий і водночас кислий.

- Попереднє було краще, - вирішила вона.

- Це ти зараз так думаєш, - промовила Аліса і пішла на кухню. - Стіл пустує, нумо ще бутербродів наробимо?

Дівчата пішли за нею, дістали продукти з холодильника, і кожна зайнялася справою. Вони сміялися, обговорювали хлопців і несли всяку маячню, незрозумілу Лєрі. Вона неохоче слухала балачки, і в якийсь момент їхні голоси почали переплітатися в одну нерозбірливу ноту, що глухо бриніла у вухах.

Коли Лєра підняла голову на дівчат, закричала - так голосно і пронизливо, що вони від несподіванки покидали все і відскочили. Вона притулилася до стіни й випустила ніж із рук. Спочатку дівчатам здалося, що вона хотіла кинути його в них, але, на щастя, цього не сталося. Лєра сповзла вниз по стіні й прикрила обличчя руками. Її всю трясло, сльози котилися з очей, а дихання частішало.

- Ти чого? - до неї підбігла Мирослава і присіла навпроти.

Лєра вказала рукою в бік дверей. Решта дівчат повернули голови, але не побачили нічого, окрім тіней, що танцювали у такт музиці. 

- Там... - тремтіла вона.

- Вставай, подруго, - Аліса взяла її за руку і допомогла піднятися. - Відпочити тобі треба, а то глючити почало.

Лєра майже не відчувала дотику і, спотикаючись, йшла разом з Алісою, наче маріонетка. Коридор здавався нескінченним тунелем, а коли вони підійшли до зачиненої кімнати, інстинктивний страх охопив її з новою силою.

- Приляжеш, і тебе відпустить, - Лоліта відчинила перед нею двері.

Лєра зазирнула в темряву і здригнулася. Знову почала бачити те, чого не існує, і нікуди не могла від цього подітися. Почуття й емоції загострювалися. Злякавшись мороку, вона різко відскочила від дверей і хотіла втекти, але дівчата заштовхали її в кімнату.

- Ні, я не хочу! - кричала Лєра.

- Треба, - запевнила її Мирослава. - Ти на людей кидаєшся, мало ніж у нас не запустила. Як заспокоїшся, випустимо.

Вона штовхнула Лєру і прикрила двері. Спершу просто тримала, потім знайшла ключ і зачинила. Вони задоволено переглянулися й прислухалися. Пролунав стукіт у двері, за ним - крик. Говорила Лєра незрозуміло: пігулки починали діяти ще сильніше. Їм, звісно, стало прикро, що вони не побачать цього шоу, але, судячи з усього, нічого цікавого не станеться. А ось якщо її випустити на люди...

- Так ось яка вона насправді, - підступно підкреслила Мирослава. - Не така вже й правильна. П'яна, під дією наркотичних речовин. Хтось встиг відос запилити?

- На кілька секунд, - похвалилася Лоліта. - Потім покажу.

Вони знову прислухалися. За дверима пролунав чоловічий голос.

- А точно, там же Артур зависав, - згадала Аліса. - Він знову якогось лайна накурився, лежить, помирає.

- Ну, нічого, складе Лєрі компанію, - сказала Лола.

Знову почулися крики, але через гучну музику вони не змогли нічого розібрати. Проте відкривати не поспішали.

- Може, випустимо її? - занепокоїлася Аліса. - Я не знаю, що він може зробити в такому стані.

- Не ревнуй, - буркнула Лоліта і відійшла від місця подій.

Дівчата забули про все на світі, коли до них підійшла компанія хлопців, серед яких був Філіп. Середнього зросту, худорлявий - це підкреслювали вузькі джинси та сорочка на пару розмірів більша. Світло-русяве волосся м’якими пасмами спадало на очі, у вухах були невеликі тунелі, а зап'ястя прикрашали численні браслети, які він, здавалося, ніколи не знімав.

Поки хлопці були зайняті бесідами з подругами, він заглянув на кухню, потім у вітальню - Лєри ніде не було. Хоча нещодавно він бачив її в компанії дівчат.

- Де Лєра?

На його запитання одногрупниці знизали плечима і відвернулися - розмови з тими хлопцями набагато цікавіші.

Філ притулився вухом до дверей, які не вдалося відчинити.

- Ви її зачинили?! - він накинувся на дівчат. - Ключі в кого?

- Не кричи ти, - Мирослава окинула його презирливим поглядом і почала нишпорити по кишенях штанів. Повільно, байдуже і з максимально обуреним обличчям.