Читати книгу - "Господиня"

— Без ліків для Джеймі ми не повернемося, — мій голос був твердіший, ніж його.

Джаредів голос теж посуворішав.

— То що ж ти пропонуєш, Вандо?

— Потрібен камінь, — зітхнула я. — Тобі доведеться мені зацідити.

— Вандо…

— У нас обмаль часу. Я б сама себе вдарила, от тільки як це зробити під правильним кутом?.. Немає іншого виходу.

— Не впевнений… що зможу.

— Навіть заради Джеймі?

Я щосили притиснулася здоровою щокою до спинки сидіння й заплющила очі.

Джаред стискав у руці камінь завбільшки з кулак — перше, що трапилося мені під руку. Хвилин п’ять Джаред зважував його в руці.

— Тобі треба просто здерти верхній шар шкіри. Приховати шрам, ось і все. Давай, Джареде, поквапся. Джеймі…

«Скажи йому, що я звеліла. І нехай б’є добряче».

— Мел каже: давай. І бий сильно. Щоб із першого разу вийшло.

Тиша.

— Ну ж бо, Джареде!

Він глибоко вдихнув, наче йому бракувало повітря. Я почула свист повітря й дужче замружилася.

Вологий звук і глухий удар — це перше, на що я зреагувала, — а коли шок минув, я відчула удар на собі.

— Ох… — простогнала я. Хотіла ж мовчати! Знала-бо, що цим змушу почуватися Джареда винним. Та хіба людському тілу накажеш? З очей порснули сльози, і я закашлялася, щоб приховати ридання. У голові дзвеніло й крутилося.

— Вандо? Мел? Вибачте!

Джаредові руки обняли нас і притиснули до грудей.

— Усе гаразд, — простогнала я. — 3 нами все о’кей. Шраму не видно?

Його рука ніжно торкнулася мого підборіддя й задерла вгору.

— Ах, — болісно хапнув він ротом повітря. — Я тобі пів-обличчя зніс. Вибач.

— Ні, це добре. Добре. Поїхали.

— Правильно.

Голос Джареда був досі слабкий, але він обережно всадовив мене на сидіння, а тоді машина під нами затуркотіла.

Крижаний вітер бився в обличчя, кусав поранену щоку. Я й забула, як дме з кондиціонера в машині.

Я розплющила очі. Ми їхали вниз гладкою ґрунтівкою. Це була неприродна гладінь — мабуть, її спеціально рівняли. Дорога звивалася, немов змія поміж кущів. Видимість була невелика.

Опустивши дашок від сонця, я подивилася в дзеркало. В тьмяному світлі місяця моє обличчя здавалося чорно-білим. Права щока чорна, кров стікає по підборіддю, по шиї й просочується в мою нову чистеньку футболку.

У шлунку замлоїло.

— Молодець, — прошепотіла я.

— Дуже болить?

— Не дуже, — збрехала я. — Тим паче, це не триватиме довго. Скільки ще до Тусона?

Саме тоді ми виїхали на асфальт. Дивно, але щойно я побачила його, моє серце почало шалено калатати. Джаред зупинився в кущах, виліз із машини, відчепив ланцюги та брезент від бампера й закинув їх у багажник. А тоді уважно вивчив шосе, чи немає попереду машин, і його рука потягнулася до перемикача фар.

— Зажди, — прошепотіла я. Говорити голосніше я не могла — тут я почувалася в небезпеці.— Давай я поведу.

Він здивовано подивився на мене.

— Я не можу просто прийти в лікарню. Це викличе забагато підозр. Я повинна сама приїхати на машині. А ти заховайся ззаду й кажи, куди їхати. Там є чим накритися?

— Гаразд, — мовив Джаред неохоче, дав задній хід і знову заїхав у кущі.— Добре… я заховаюся. Але якщо ти завезеш нас не туди…

«Ох!» — його недовіра ранила Мелані не менше, ніж мене.

— Тоді пристрелиш мене, — мовила я впевнено.

Джаред мовчки вийшов із машини, не заглушивши двигуна. Я сіла за кермо. Хряснули дверцята багажника. Джаред умостився на задньому сидінні, тримаючи під рукою плед.

— Поверни праворуч, — звелів він.

Я надто давно не водила машину з автоматичною коробкою передач і почувалася невпевнено. Їхала я повільно, вдоволена вже тільки тим, що пам’ятаю, як узагалі вести машину. На шосе було порожньо. Серце калатало — реакція на відкритий простір.

— Фари, — долинув голос Джареда з заднього сидіння.

Я намацала перемикач. Світло здавалося надто яскравим.

Ми під'їжджали до Тусона — в нічному небі попереду розливалося жовте світло: вогні міста.

— Можеш їхати трохи швидше.

— Там знак висів, — не погодилась я.

— Душі ніколи не порушують правил? — гигикнув він.

Я розсміялася — в голосі вчулась істерична нотка.

— Ніколи. І дорожніх у тому числі.

Тьмяне світло перетворилося з загального сяєва в окремі точки. Зелені знаки вказували, куди можна звернути.

— Зверни на Айна-роуд.