Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

їхні тіла й поховали чесно. Багато літ минуло — виявилися мощі цілющими в той час, коли правовірні християни еллінів-кумирослужителів перемогли й почали всюди церкви будувати безборонно, а найбільше за царювання Теодосія Великого, який західного царя Максима зі всіма його силами переміг молитвами преподобних отців, що в єгипетських пустелях жили. До них же навмисно Теодосій-цар послав, молитов їхніх на допомогу собі потребуючи. З тих отців не зайвим є згадати одного, на ім'я Сенуфій, у чудах славного. Він у скиті перебував, про нього ж писав цар до Теофіла, олександрійського патріярха, аби послав його в Константинополь до нього, щоб його благословенням і молитвами озброїтися на супостатів. Теофіл-бо, царське бажання виконати бажаючи, сам пішов у скит до преподобного того отця Сенуфія просити, щоб ішов до Константинополя до царя Теодосія. Але той ніяк не хотів вийти з келії. Довгим прошенням і вмовлянням патріяршим втомившись, взяв хламиду свою і палицю, підніс їх у висоту, став до Сходу, звів очі до неба й сказав: "Господи, Боже сил, молюся до Тебе смиренно, дай хламиді цій і палиці цій ту силу, яку б дав мені своїм милосердям, коли б я пішов туди". Коли так помолився, віддав хламиду і палицю патріярхові, кажучи: "Це замість мене до царя пошли і напиши до нього, щоб у час битви хламиду поклав на себе, палицю ж взяв у руки, — тоді може сміливо перед полком своїм іти проти супостатів — і побачить славу Божу". Патріярх же послав те до царя і слова преподобного сповістив йому. Цар же прийняв те з вірою і за словами преподобного зробив — славну перемогу отримав на ворогів. Про неї ж згадуючи, поминаємо разом і преподобного Сенуфія. Олександрійці зробили пам'ятник цареві й на високому стовпі поставили: накидку чернечу на собі він мав і палицю в руках тримав. І щороку урочисто святкували день тої перемоги, дякуючи Богові. Тоді найбільше почали в Олександріїі й у всьому Єгипті будувати храми Божі, примножилося християнство. І коли Теофіл-патріярх захотів збудувати в Канопі прекрасну церкву в ім'я апостолів, у той час знайшли мощі цих святих чудотворців Кира і Йоана. Було ж то вже після кончини Теодосія, за царювання сина його Аркадія. Про перенесення тих мощей написано в житії святого Кирила, патріярха олесандрійського, так. Поблизу Канопа, десь за два поприща, є місце, що називається Манутин (раніше було село). Там були давні капища й житла бісівські, і страшне було те місце, бо багато там жило нечистих духів. Коли ще був живий Теофіл-патріярх, хотів очистити місце те від бісів, зробити його святим місцем для славослів'я Божого. Але він мав багато перепон, і кончина смертна зближалася — не міг наміру свого здійснити. Святий же Кирило, наступник престолу Теофілового, почав про те дбати і молився до Бога старанно, аби подав йому згори допомогу і силу на здолання і прогнання з місця того нечистих духів. Явився ж йому у видінні ангел Господній, наказуючи, аби чесні мощі святих мучеників Кира та Йоана переніс на місце, що Манутин називається. І втече звідти бісівська сила. І незабаром зробив те святий Кирило — переніс у Манутин мощі святих, збудував там церкву в ім'я їхнє — і зразу прогналися звідти нечисті духи, і було те місце джерелом зцілень, що з мученичих мощей подавалися. Доти із житія святого Кирила. Варто згадати тут коротко і чуда деякі від тих святих.

У дні святішого Євлогія, патріярха Олександрійського, син градоначальника Юліяна, на ім'я Амоній, мав навколо шиї своєї якісь боляки, що зсередини тіла росли, — лікарі називають їх скрофулами, чи струмами. Вони день за днем росли й надувалися — дуже шию обтяжили й загрожували смертю. Кликали багато досвідчених лікарів, але нічого не виходило. Печальні тому були батько з сином. Батько залишив тих лікарів, прийшов до святих чудотворців Кира та Йоана і молився при чесних їхніх мощах зі сльозами, аби подали синові його зцілення. Ті ж явилися Амонієві уві сні, веліли хлопцеві, що багатством і славою хизувався, відкласти спершу гординю свою і на знак смирення винести сміття з храму їхнього. Тоді зробити пластир із воску та хліба й обгорнути ним всю шию і гортань. І коли те було зроблено, — зразу зникли рани, і прийняв Амоній зцілення молитвами святих безкорисливих лікарів. Але той же Амоній через якийсь час забув слова святих, вознісся гординею — і знову захворів иншою хворобою, яка йому була покаранням за непослух. Була ж то хвороба утроби його вельми важка, через неї живіт його їжі і пиття зовсім не міг прийняти, і все, що в уста вкладалося, зразу назад поверталося. Знову прийшов до відомих лікарів своїх, святих страстотерпців Кира і Йоана, зі слізною молитвою. Вони ж явилися йому у видінні, спершу картали його за гординю, тоді звеліли відкласти коштовний одяг, й одягнутися у веретище, і взяти відра, і носити холодну воду для недужих та убогих братів, щоб напувати їх. І коли те Амоній без ліні зробив, — знову явилися йому святі і звеліли, аби взяв єлею з лямпади їхньої, також і віск із запалених при їхньому ковчезі свічок, зробив пластир і приклав до свого живота. Зробивши те, Амоній став здоровий.

Теодор-олександрієць довгий час був на два ока незрячий, прийшов, ведений в Манутин до церкви і цілющих мощей святих страстотерпців, і молився щиро за просвітлення сліпоти своєї. Явилися йому святі у видінні й казали іти помитися до джерела поблизу церкви. Він пішов, вмився і, коли обрусцем обтер лице своє, зразу прозрів. І бачив на обрусці, як більма відпали з очей його, наче луска. Повернувся радісно до церкви, показуючи всім на обрусці сліпоту свою, що відпала. Инший муж, на ім'я Калос, відповідно до свого імени, у богоугодному житті гарний, випадково впав з драбини, поламав собі гомілку ноги на багато частин і хворий був дуже. І кликав багатьох лікарів, і ніякої допомоги від них отримати не міг. Прийшов тому із безсумнівною вірою до цих безкорисливих лікарів Кира і Йоана.

Ісидор із Маюму мав всередині хворобу легень, що гнили, перетворювалися у кров і флегму, і випльовував те з кров'ю. Ніяким лікуванням чоловік той не міг вилікуватися. Прийшов до цілющих мощей святих цих страстотерпців, і явилися вони йому не в сонному видінні, а наяву. І дали йому з'їсти дольку цитрини. її приймаючи, не знав, від кого приймає, думав, що вони від людей, які на