Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Критерії

подібності

Якщо в давнину та в Середньовіччя мнемотехніки були просто засобами для запам’ятовування, то в добу Відродження вони стають засобами представлення й організації знань, величезних і віртуальних енциклопедій, або «театрів» всесвіту (як це відбувається з «Театром» Джуліо Камілло і «Театром» Джордано Бруно). Козімо Росселлі в «Тезаурусі» описує системи дуже складних місць, театрів планетних структур, небесних ієрархій, пекельних кіл. Правила подібності, які присвоюють зображення або місця відповідним поняттям, бувають різних видів. Достатньо переглянути «Ідею Театру», аби побачити, як найрізноманітніші риторичні процеси зосереджені під категорією подібності. Існує подібність за морфологічними ознаками (кентавр — за скачками), за дією (дві змії, що борються, — за військовим мистецтвом), за історичним або міфологічним сусідством (вулкан — для позначення мистецтва вогню), за причиною (шовковичні черві — для позначення одягу), за наслідком (Марсій знімає шкуру — для позначення бійні), за співвідношенням «дійова особа/дія» (Парис — для позначення громадянського суду), за співвідношенням «дійова особа/кінець» (дівчина із сосудом ароматів — для позначення парфумерії), за перевагою (Прометей, здобувач вогню — для позначення людини-творця) тощо. Хоч і не надто відповідно до такого правила, коли Геракл піднімає блискавку вгору, він виступає за науки про небесні речі, а Меркурій з півнем — за торгівлю.

Демон

аналогії

Козімо Росселлі перелічує співвідношення за схожістю за змістом (людина як мікрокосмічний образ макрокосму), за кількістю (десять пальців для десяти заповідей), за метонімією і антомазією (Атлант для позначення астрономів або астрономії, лев для гордості, Цицерон для риторики), за омонімією (тварина собака для сузір’я Великого пса), за іронією та контра­стом (нерозумний для мудрого), за ознаками (дзеркало, в якому Тіто захоплювався собою, для Тіта), за подібністю імені (Аріста для Арістотеля), за позначенням роду й видів (леопард для тварин), за язичницьким символом (орел для Юпітера), за народами (частини світу для напрямків), за зв’язком між органом та функцією, за загальним нещасним випадком (ворона на позначення Ефіопії), за ієрогліфом (мураха для провидіння) тощо.

Ми намагаємося пов’язати форму місць та образів із формою та об’єктами світу, встановлюючи ланцюжок подібності, але не розвиваючи сувору логіку схожості й без застосування герметизму, згідно з яким, оскільки все може бути ознакою всього, гра відповідностей стає мінливою. Отже, мнемотехніки поділяють із теорією космічної симпатії перебільшену гнучкість у встановленні відносин та аналогій.

Цього демона аналогії доведеться вигнати, щоб від магії Відродження можна було перейти до сучасної науки, базованої на відносинах між величинами (контро­льованими), а не між невагомими якостями. Проте ця схильність до пошуку всюди знаків, символів та подібностей буде елементом натхнення для творців Ренесансу.

Див. також: Джамбаттіста делла Порта, с. 375;

Містична філософія Якоба Беме, с. 384;

Кабалістика, луллізм, таємні писання, с. 395;

Алхімія і хімія, с. 474

Умберто Еко

У Чинквеченто комбінаторне мистецтво Луллія та кабалістичні спекуляції єврейського походження сполучаються воєдино, породжуючи істинно християнську кабалістичну традицію. У поєднанні з магічною вірою в те, що вимовляння певних імен дає змогу змінити порядок всесвіту, та з ідеєю того, що іврит є Едемською мовою, кабалістика сприяє проведенню магічних церемоній, що ґрунтуються на використанні секретних мов.

Кабалістична традиція

Кабалістична традиція поширювалась серед євреїв Іспанії та Провансу, починаючи з ХІІІ ст. Завдяки працям такого мислителя, як Джованні Піко делла Мірандола (1463—1494), простежується, що вона значно впливала на культуру гуманізму, проте наприкінці XV ст. відбувається надто важлива подія. Після вигнання маврів з Іспанії в 1492 р. іспанська монархія змусила євреїв, яких до того терпіли мусульмани, розійтися по території Європи. Міграція багатьох кабалістів в Італію, Францію та Центральну Європу сприятиме як вивченню івриту, так і зародженню християнської кабалістики.

Теософська

кабала

Кабала ґрунтувалася на традиції коментарів до Тори та розвивалась як техніка для читання та інтерпретації священного тексту. Однак сувій Тори, над яким працює кабаліст, є лише відправною точкою: залишається питання знайти в тексті письмової Тори вічну Тору, що існувала до створення світу, яка була передана Богу янголами. Одна з версій кабалістичної традиції полягає в тому, що теософська кабала, спрямована на те, аби позначити під літерою священного тексту натяки на десять сфірот (кіл) як десять іпостасей божественності у процесі їхнього надання і, отже, як проміжну сутність між Богом і світом, канали або ступені, через які душа зможе повернутися до Бога, або як внутрішні аспекти самої божественності. Теософію сфірот можна порівняти з різними теоріями космічних ланцюгів, які також з’являються в герметичній, гностичній та неоплатонічній традиціях. Неважко виявити подібні аспекти в неоплатонічній традиції, а також у християнському неоплатонізмі та, відповідно, інтегрувати кабалістичні знання з попередньою теологічної традицією.

Кабалістичне читання працює з тією самою літерою тексту, використовуючи прийоми нотарікону, гематрії та темура. Нотарікон — це техніка акровірша (ініціа­ли ряду слів утворюють інше слово). Гематрія надає кожному слову числове значення, і це можливо, оскільки на івриті числа представлені літерними буквами; відтак, значення