Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— Я знаю. Знаю. Тільки ти забрав нас із собою. Вивіз за кордон. Тоді як Дава — там. І ти не дозволяєш мені просто взяти їх і повезти до нього в гості.

— Досить того, що я дозволяю йому прилітати раз на квартал.

— Ти так кажеш, — фиркнула я від розчарування, — ніби це формальність. Ніби ми говоримо не про почуття дітей. А про квартальний звіт. Якусь галочку.

Я залишила його і відійшла подалі. Сперлася на поручні палуби. Дивилася, як гойдаються морські хвилі.

Мене тут нічого не тішило. Ні його гроші. Ні ця величезна яхта. Ні перспектива так прожити залишок днів.

Дивилася у воду і хотіла стрибнути.

Потрібен був лише привід. Поштовх. Здавалося, що якби сталося щось страшне — я би стрибнула. Чесно. Я б пішла на дно, якби з Давидом щось сталося.

Бо тут мене тримали тільки діти. І його благополуччя. Ціною кабальної близькості з Романом.

— Ти не можеш забувати нашу домовленість, — говорив він, опустивши долоні на поручні. Ув'язнивши мене в замок. — Він живий і здоровий. Натомість ти обіцяєш ніколи до нього не повертатися. Тільки в цьому разі я заплющую очі на його неповажну до мене поведінку. І всі слова, сказані твоїм колишнім чоловіком зопалу. Ти моя по праву. Завжди належала мені. І поки це так — поки ти поруч — з Давидом нічого не трапиться. Ти з ним бачишся тільки тоді, коли я тобі дозволяю. Я не для того повернувся за тобою, Яно, щоб ти знову стрибнула в його ліжко. Ти будеш тільки зі мною. І крапка. Я хочу, щоб ти зрозуміла, як живуть нормальні люди. Була зі мною на одному рівні. Ти розумієш, про що я кажу? Чи є питання? Що тобі заважає просто прийняти це? Розслабитися і насолоджуватися новими можливостями.

Весь цей час, поки він говорив, я дивилася на дошки палуби. Не могла себе перебороти, щоб глянути в очі. Але коли він прямо запитав, що ж не дає мені прийняти життя як є...

— У мене, як і раніше, є запитання. На які ти не хочеш відповідати. Хоча я маю право знати на них відповіді.

— Ти знову про неї? — усміхнувся Рома.

— Я знаю, що ти батько Авдія.

— Той пацан — не мій син. І мені начхати, що ти скажеш. — Щойно мова заходила про батьківство, Жданов втрачав контроль над собою. — Даліла була помилкою. Тупою, безглуздою помилкою. Я був занадто молодий і розчарований тобою. Я не розумів, що коїв. Я сказав собі, що будь-яка дівчина буде не гіршою за тебе. Та я був самодур. Я дуже сильно на цьому обпікся. Тому що ти одна така. А вона — помилка. Просто помилка.

— Даліла народила тобі дитину. І ти її ніяк не підтримуєш.

Тут Роман уже розлютився:

— Вона мене зраджувала! — волав він у серцях. — Даліла — хвойда!

— Але ж хлопчик твій. Це видно неозброєним оком.

Він схопив мене за голову.

І я від цього здригнулася.

— Зрозумій, — дихав він гаряче. — Я ніколи не визнаю Авдія своїм спадкоємцем. Я не дозволю їй претендувати хоч на щось із того, що я заробив своїм розумом і своїми талантами. Вона ніхто.

— Вона була твоєю дружиною.

— Зате тепер вона ніхто! — вискалився Роман, як звір. — Просто бруд. Тупа помилка, як і твій Давид. — На цьому місці я не витримала і відвела очі. — Їх не повинно бути в нашому з тобою житті. Ніколи не мало бути. Ми мали бути разом із самого початку. Ніхто не мав нам заважати. Ні наші батьки. — Обпалювало мені шию дихання. — Ні випадкові партнери, якими ми намагалися замінити нашу справжню долю. Наше визначене подружжя. Нас із тобою. Тебе і мене.

У мене по спині пробігли мурашки. У такі хвилини мене охоплювала безнадія. Елементарна паніка. Ніби немає жодних шансів вирватися з капкана.

— Я тебе боюся.

— Тобі страшно? — ніби насміхався він.

Здавалося, йому це навіть подобається.

— Мені страшно, — повторила я.

І він упевнено сказав:

— Ти не посмієш піти. Просто не зможеш. — Він дивився на мене і спокійно кивав. — Ти від мене повністю залежиш. Я плачу тобі зарплату. Я даю тобі роботу. Я забезпечую твоїх дітей майбутнім. І варто мені кліпнути. Як твій Давид втратить усе. Він втратить репутацію. Втратить заробіток. Я зроблю так, що він сяде до в'язниці на довгі роки. Простіше простого. Матеріально відповідальну людину засадити раз плюнути. — Рома моторошно посміхнувся. — Я робив це вже не раз. Я знаю, про що кажу. Тому раджу все зважити і подумати про наслідки.

Після того вечора в його заміському клубі я зрозуміла одну важливу річ. Відтоді як Роман піймав мене у свою пастку, я почала жити мрією про втечу.

З тієї миті, як він побив Давида. Змусив його дивитися на те, як я йду з його життя назавжди. Після того як Жданов чітко дав зрозуміти, що йому байдуже на мою думку, мої почуття, мої бажання.

Після того як я зрозуміла, що причиною появи Даліли, нашого розлучення і навіть втрати Давою пам'яті були підступи Роми.

Я собі заприсяглася, що настане день — і я зламаю кайдани. Він не зможе тримати мене вічно. Рано чи пізно його плани зазнають краху.

Його страшний вчинок став відправною точкою, після якої я точно знала, що повернуся до Давида. Усе станеться різко і раптово. Коли він не буде цього чекати.

І це дійсно сталося. Саме тієї ночі. Під час шикарної новорічної вечірки на орендованій яхті.