Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 164 165 166 ... 248
Перейти на сторінку:
по четверо, жодного не відпустили.

— Де барон? Де барон? — кричу я, бо барона серед загиблих не бачу, і це мені дуже не подобається.

— Він до палацу побіг! — крикнула якась скривавлена дівчина.

— Нюсю! Донечко! — заволав Грицько і побіг до неї, теж скривавлений.

— За мною! — наказав я і побіг до палацу. — Знайти барона! Все обшукати!

Слідом побігло кілька десятків мужиків. Хто з рушницею, хто з шаблею чи кинджалом. Озброїлися хлопці з мертвих абреків.

— Ох ми йому зробимо! Ох він у нас заспіває! Бароне, де ти? — верещали у такій люті, що аж мені страшно, що там про барона казати. Коли як засурмить щось угорі.

І одразу затремтіли мужики, перелякалися.

— Барон змія викликає! Пропали ми! Змій!

Стоять, тремтять, наче осикове листя на вітрі. От же військо! Я переконувати їх не став, побіг до башти. Там гвинтові сходи, забіг ними аж нагору, а двері зачинені. Міцні, дубові. Такі ані плечем не виб’єш, ані ногою. Але ж я філером охоронного відділення багато років пропрацював, і там доводилося не одні двері відчиняти, щоб клієнта не втратити. То поліз у чобіт, дістав із підошви інструмент, подарований колись графом, потицяв трохи в замок. Ото займаюся, чую, як барон сурмить. Хитрий цей барон, здогадався, що його врятувати може. Згадую про змія, і аж зле мені стає. Коли чую я крик якийсь. Відповів змій. Але так, що розсміявся я.

— Тварина п’яна! Мерзотнику! Коли ти вже нап’єшся! — заверещав барон, підтвердивши мою щасливу здогадку.

— Що, бароне, напився ваш хвостатий захисник? — це я вже відчинив двері і вийшов на саму верхівку башти. — І краще не рипайтеся, — я навів на нього свій револьвер і тут тільки згадав, що набої в ньому закінчилися. Але ж барон не міг цього знати.

— Ах ти ж смерд! — Балтика дивився так, наче хотів спалити мене своєю ненавистю. — Думаєш, що переміг! Та змій вас всіх знищить! Вже зранку! А потім війська прийдуть! Тебе першого на шибеницю відправлять!

— Бароне... — я не збирався його вбивати, але барон кинувся на мене. Він був вищий і важчий, а головне, він був роздратований. Я бачив багато бійок і знав, що там вирішує твій настрій. Саме настрій дозволяв слабшим і меншим перемагати. Відчайдушна лють, яка могла перебити і вміння, і силу. Цієї люті в мене не було, але були спокійні навички людини, що звикла рятуватися. Я нічого не думав, тіло саме діяло і діяло миттєво. На цій маленькій місцині ніде було ховатися від барона, а зійтися з ним у бійці я не хотів. Зробив два кроки назад, до кам’яних зубців башти, мить почекав, а потім різко відступив праворуч, щоб опинитися з боку лівої руки барона Він не чекав такого маневру, не встиг зупинитися, з розгону вдарився об зубці, аж перехилився через них. Барон зойкнув, а я підскочив, схопив його за ноги, підняв і штовхнув геть із башти. Барон намагався схопити мене, але я відбив його руки від себе. Він схопився за один із зубців і повис на зовнішньому боці башти.

— Тварюко! Уб’ю! — хрипів він і намагався вилізти, підтягувався на руках, спробував закинути ногу на парапет башти. Але я не давав, пхав його вниз, скидав його ногу, бив по руках. — Смерде! Кропив’яне сім’я! Знищу! Знищу!

Він був сильний, цей барон, він дерся і дерся, він не хотів умирати, а коли зрозумів, що втрачає сили і більше не може висіти, то поліз угору востаннє. Я вперся долонею йому в лоба і почав відштовхувати, а барон тоді несподівано кинув зубець стіни і схопився за мою руку, повис на ній.

— Витягуй! Витягуй! Інакше зі мною полетиш! Холоп! Земледер! Смерд! — барон хрипко реготав і в його напівбожевільних очах засвітилася надія. Але барон не врахував, що в мене дещо є. Наприклад, вільна ліва рука Якою я зміг залізти під сюртук і витягти браунінг, ту іграшкову зброю, що я забрав у вбитого баронятка.

— Витягуй! Витягуй, суко! — хрипів барон, що сунувся вниз по моїй руці. Він спробував схопити мене за голову, за волосся, щоб уже точно видертися, але я сховався за зубцем, правиці моїй було дуже боляче, барон важив багатенько. Але я знав, що ось-ось позбавлюся цього ярма Він знову поліз, у нього закінчувалися сили, він схопився зубами за мою руку, а я нарешті дістав браунінг і вистрелив йому в тім’я. Барон відірвав зуби від моєї руки, перелякано подивився на мене і на браунінг, прошепотів «блядська іграшка» та полетів униз. Там залунали радісні крики мужиків. А я впав на підлогу башти. Рука страшенно боліла, мені аж паморочилося. І я знепритомнів.

Отямився, коли мене вже несли сходами вниз.

— Де поручик? — спитав я.

— Хто? — мужики не розуміли, про що я питаю.

Знесли у двір. Там було багато поранених, вони стогнали, а здорові ходили навколо них і не знали, що робити. Я побачив яскравий, наче в блазня, мундир Нестерова. Підійшов до нього. Поручик був закиданий тілами вбитих абреків та мужиків.

— Дістаньте його! — наказав я і відійшов у розпачі. Я не вберіг найкращого авіатора імперії. Ганьба мені. Я схопився за руку, вона страшенно боліла. Може, і переламана. Але це був дріб’язок порівняно з тим, що загинув Нестеров.

— Пане, а можна нам у підвал? — спитали мужики.

— А що там, у підвалі?

— Там можуть полонені бути. Жінки для баронового гарему. Їх абреки забирали.

— Звільніть їх, — кивнув я.

Мужики побігли, я залишився і подумав, що треба зав’язувати з приватною практикою. Ось мені спочатку розбили голову, а потім пошкодили руку, і це не рахуючи того, що я кілька разів був близький до смерті. Я не маю права так ризикувати, мені треба виростити Моніку. Все, досить, буду сидіти на хуторі та згадувати давні історії. Їх у мене багато, вистачить не на один рік.

— Пане, — переді мною стояв Грицько. Спочатку стояв, а потім упав на коліна і почав ноги цілувати.

— Ти чого? Припини! Припини, я сказав!

— Пане, ти Нюсю мою врятував! Барона вбив! Пане, дякую тобі!

— Який я тобі пан? — обурююся. — Я такий же мужик, як і ти. Піднімися!

— А він живий, — чую я

1 ... 164 165 166 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"