Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Том 7 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 7"

234
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Том 7" автора Леся Українка. Жанр книги: 💛 Поезія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 164 165 166 ... 180
Перейти на сторінку:
будто оно светило только для того, чей замок так смело смотрел с высокой горы на широкую равнину.

И безумный ропот подымался в парне.

— Достань мне хоть репы, Ганс!

— Собаки порвут на мне кафтан, если я пойду красть ее.

— Ну, так выпроси костей в замке...

— Ого! Они мне там покажут длинный кнут! Знаю я его!

Щеки Ганса горели от муки и стыда.

— Погодите,— прошипел он,— зажарю и я вас в эту ночь, как вы зажарили мою последнюю корову!

И в своей гордыне он оставил- старуху-мать одну, а сам пошел в кабак «Бычачью голову». Там стоял неисто-вый гам, так как среди крестьян был один безусый маль-чишка, беглый ученик Виттенбергской школы, который кричал и шумел. Крестьяне тоже все кричали и шумели и за собственным криком друг друга не понимали. Вит-

тенбергский мальчишка орал больше всех: «Где, в какой немецкой стороне крестьянин сохранил еще свои древниѳ права? Где пользуется он общими полями, лугами и ле-сами? Где равные наделы? Где свой суд? Господи! Преж-нее почетное положение крестьян исчезло без следа и пусть только кто-нибудь заговорит о нем сейчас услы-шит в ответ: ты — враг господ, ты — бунтовщик. За это ты поплатиться своим добром, шкурой и жизнью».

— Вот подлецы! — крикнул Ганс громче всех, так что другие оглянулись на него.— Граф Фалькенштейн, вон тот, что на горе, сказал: «Лошадь создана для кнута, осел для узды, а спина дурака — для розги!» —Это мы-то лошади, ослы и дураки? Я этого больше не потерплю! Не МЫ ли поклялись только что телом господним, что пустим в эту ночь на его замок красного петуха, а? Кто за мной?

— Мы все! —- крикнули эти несчастные и в своей без-умной дерзости схватились за вилы и ржавые пики. Потом ночью тайком пробрались к замку графа.

О, там их ждал крутой приемі Один старий пред-усмотрительный крестьянин донес Фалькенштейну, и графская дворня прогнала мятежную шайку винтовками, алебардами и дубинами. Только Ганс держался твердо, пока его не взяли в плен.

К нему пришел священник в его мрачную темницу, чтобы приготовить его к смерти, но упрямые губы греш-ника не проронили ни слова. Священник спросил его, нѳ-ужели он забыл божии слова, сказанные через святого Павла, кто противится власти, тот преступает божью волю. Но Ганс опять промолчал. Настало утро. Взошло солнце, и разложен был костер, и двоє слуг повели Ган-са на костер. Он не сказал ни слова.

Поднялась первая струйка дыма от стружек к привя-занному крестьянину. Тогда он заплакал горькими сле-зами.

— Ах, вот я уже умираю, а еще как єсть ни разу не наелся досыта хлеба!

А пламя подымалось да подымалось, и вспыхнуло високо, подобно тому огненному столбу, который был возжен над Содомом и Гоморой...

+ *

*

Вот когда я забыл боженьку.

E. де Амічіс

ПЕРШОГО МАЯ

(З книжки Е. de Amicisa «Карета для всіх»)

1 мая 1899 р. в Туріні.

Чудовіш райок... і безглузда розмова «добромисльних» в трамваї з поводу числа місяця. Напевне оці самі люди, як Перше мая бувало у них бурхливе, говорили: «Нехай би вони святкували спокійно, коли хотять, щоб їх свято всі поважали! Отже тепер, коли свято вже стало спокійним, сі люди кепкують з хатніх зборів та з мирних маївок розсудливих робітників, накидаючи тій розсудливості нечисті причини. Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащикують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись. Довго вони базікали, доказуючи один одному те, в чому вже й так всі вони були певні, а власне: — що ідея свята Першого мая безглузда. Але мені навіть аж мило було слухати їх, бо я собі думав про той час, коли такі розумування здаватимуться так само чудними, як тепер декому здаються думки супротивні. Дивна річ, справді, здатна до байки: одна хвиля морська дивується, що на неї друга наступав, і вона гукає тій: — відступись назаді — Але сей слабкий гомін сусідських прикрих голосів хутко згубився для мене в великому гомоні, що я чув в своїй думці, в гомоні незчисленних голосів інших таких самих «добромисльних», як і сі, промовляючих такі самісінькі речі на трамваях в тисячах міст, найближчих і найдальших, за горами, за морями, в різних країнах, тим часом навколо їх, як от навколо сих їх турінських товаришів, готуються тисячі зборів і маївок, де знов мільйони людей різними мовами висловлять ті самі думки, ті самі надії, що здаються безглуздими моїм сусідам. І здалось мені, ніби майовий вітрець, що повівав мені в обличчя, приніс мені невиразну луну безлічі тих голосів, змішаних в уро-

чистий і лагідний гомін, мов зітхання світу, збудженого почуттям весни.

А все ж я був сумний. Се число місяця все нагадувало мені ту будову, що коштувала мені п’ять років праці, щирих заходів, палких поривів, а потім, одного дня за одну хвилину критичної яснозорості, я раптом побачив, як моя будова, мов від землетрясення, позбулася цементу, репнула від стелі до підмурівку і розсипалась вдрузк. Сей день, се число все приводили думку мою на ту смутну руїну, що я міг би відбудувати хіба за інших багато літ тяжкої праці, якби мені знов прояснився розум, щоб утворити новий план; і сей спогад про марні пориви, розбиті надії, даремні безсонні ночі, і сумнів, чи не спостигне такий самий смутний кінець мої нові проби відбудування, мучили мене думкою, що я засуджений на вічну муку...

Раптом я здригнувся — веселий голос гукнув мені: «Першого мая!» Я оглянувся і побачив на платформі знайоме обличчя молодого білявого хлопця, убраного про свято, з гвоздичкою в петельці, червоною, як уста самого молодика. Всі мої сумні думки відлетіли геть, їх прогнала ся молодість, іскриста, радісна. Се був мій знайомий друкар, вірою палкий і душею ясний, щирої і нелукавої натури, завзятий вояк партії, найзручніший і найуперті-ший агітатор-виборець, невтомний бігун по вулицях та сходах, завжди готовий до всякої послуги для справи, радий мирити, загоджувати, ширити згоду серед товаришів; він не сподівався для себе жадної користі, ні близької, ні далекої, він був радий служити хоч останнім вояком у великому війську; він такий був гордий своєю вірою, так глибоко пройнятий почуттям гідності класової, що

1 ... 164 165 166 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 7», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 7"