Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

Санітари і медсестри розпускали про Євдокимова усілякі брудні плітки. Особливо діставалося йому за «смердючий» сир камамбер.

Еллочка Людоїдка частенько говорила:

— Ви же культурний чєлавєк, а такой жадний. Ваша жена прівозіт гнілой сир, а ви єво єдітє.

Я намагався їй пояснити, що в Європі такий сир їдять цілком культурні люди. Побачивши, що між нами клинця не увіб’єш, мене перевели назад у попередню палату. А оскільки ми зустрічалися в туалеті і харчувались разом, санітарам було наказано не допускати наших зустрічей. Але санітари рахувалися зі мною як з політичним. До того ж, і від Євдокимова, і від мене їм перепадали продукти з передач.

Ще як ми були в одній палаті, медсестра сказала хворим, що ми — жиди, антирадянщики і заважаємо лікувати хворих. На це купився тільки один, тяжко хворий. Він став кричати, що ми своїми антирадянськими розмовами заважаємо йому спати.

Ще один хворий, що зґвалтував і вбив п’ятирічну дівчинку, доносив наглядачам і санітарам про те, що ми ховаємо у себе тютюн.

Взагалі Еллочка, як і решта лікарів, хоча й погано ставилася до донощиків, залюбки користувалася їхніми доносами.

Ні з того, ні з сього когось карають… Санітари повідомляють: такий-то стукнув… Те, що багато доносів — брехня, лікарів не цікавило. А оскільки лікарі формально не карають, а призначають «лікування», то спробуй опротестуй. Та і за протест можуть покарати.

Кара: прив’язують ременями до ліжка (від декількох годин до доби), підвищують дозу нейролептиків, санітари б’ють.

Медсестри прямо кажуть:

— Ось за це дістанеш галоперидол.

Але найстрашнішою покарою вважали сірку. Після уколу сіркою, в людини підвищувалася температура (до 40 градусів), місце уколу болить, не можна ні ходити, ні лежати. Щоразу дозу сірки збільшують. Потім починають поступово зменшувати. У 12 відділенні звичайно давали курс з 10–15 уколів. Усі зі страхом говорили про 9-е відділення: там курс до 20–25 уколів і дози ще більші.

(Саме у це відділення перевели Плахотнюка, щоб ми не зустрілися).

Щоб значення «лікарні» було зрозуміліше, розкажу коротко, що вона собою являла.

Формально вона називається спеціальна психлікарня, бо тут особливо суворий режим. Хоча на суді, направляючи сюди, у вирокові зачитують: «звільнити з-під варти», тобто тюремного ув’язнення, насправді ж це евфемізм для психтюрми. Вона огороджена парканом (разом із звичайною тюрмою) і колючим дротом. У кутках, як і в тюрмах, — «попки», автоматники. Окрім звичайних наглядачів, над тобою стоять санітари-кримінальники, медсестри, лікарі. Так що варти тут більше, ніж у звичайних тюрмах.

Режим. О шостій ранку — підйом. Роздають махорку або цигарки. Туалет. Водять або всі палати разом, або кожну палату окремо. Часто ведуть колоною. У туалеті йде боротьба за місце. Тих, хто пробився до дірки, підганяють. Тих, хто слабший і «жалюгідніший», зганяють. Дехто не може мочитись, коли його підганяють (виробляється своєрідний невроз очікування). Починаються бійки. В туалет вриваються санітари, лупцюють тих, що б’ються, виганяють із туалету. На добу — шість разів виводять у туалет. З них тричі — з курінням (видається три чайних ложечки махорки або 2–3–5 цигарок). Тричі на день — годування.

Перед сніданком та вечерею спеціальний черговий із хворих видає продукти, закуплені в кіоску або ті, що передали рідні. Всі стають у чергу (або випускають по 3–5 чоловік).

Поруч із роздавальником, сидить медсестра, записує, кому скільки видано. Це робиться для того, щоб санітари не брали собі продуктів, щоб їх не розбирали інші хворі. Але це не допомагає. Санітари, що не одержують з дому продуктів (згідно з режимом утримання їм це заборонено), завжди голодні і тому, як хижаки, чатують на тебе, тільки-но виходиш по продукти.

— Ковбаса є? Банку консервів і яблук! Цукру ще набери — для мене й для Васьки.

Доводиться примудрятися стягнути в медсестри з-під носа в кишеню банку чи шматок ковбаси (все вимагають залишати у мисках, які потім відносиш у їдальню).

Спробуй відмовся, не дай санітарові. Ні курива вдосталь, ні в туалет поза розпорядком не випустять. І треба ще так розподілити, щоб за півмісяця кожен санітар щось отримав (з посилок, які з дому дозволяють присилати двічі на місяць, із передач під час побачень та закуплене в кіоску). І соромно не дати хворим — тим, хто нічого не має з дому (а таких — половина).

Дехто, хто дійсно хворий, віддає санітарам майже усі продукти — аби тільки курити пускали.

Лікарі намагаються з цим боротись, пробують ловити тих, хто віддає масло чи консерви. Якось в 9-му відділенні влаштували облаву і виявили, що багато в кого не вистачає продуктів (тих, що є, чи точніше, мають бути за списком). Почали викликати хворих і, погрожуючи сіркою, вимагати, щоб сказали, якому санітарові віддали продукти. Дехто «видав» санітарів.

Викликали й мене.

— Лєанід Іванавіч! — суворо почала Ніна Миколаївна Бочков-ська, начальник 9-го відділення. — Каму ви атдалі банку кансєрвав?

— Ви ж розумієте, що не скажу.

— Как вам нє стидна. Еті нєгадяі грабят бальних. Ви же стаітє за «справєдліває» общества, а самі пакриваєтє грабітєлєй.

Мовчу, бо кожне слово — потім — буде інтерпретуватись як загострення хвороби. Щоправда, мовчанка — також поганий симптом.

Намагаюсь знайти якісь відмовки:

— Брати все одно будуть, доки не скасують обмеження на куриво й туалет, доки влада в руках у санітарів.

— Нет, ми вовсе запретім пускать в туалет без разрешенія медсестри.

— Тоді багато в кого захворіє сечовий міхур.

Сірку мені так і не призначили — побоялися моєї дружини. Іншим, хто не видав, — призначили. Але продукти «брали» так само.

Після сніданку чи обіду — одногодинна прогулянка. За законом, належить дві години, але начальство каже, що подвір’я для прогулянок мале. І справді, пропустити через нього 13 відділень важко. Доводиться набивати по два-три відділення. У теплі місяці — по сто чоловік. Напльовано, набльовано (багато хто відліків блює). Я ходив туди тільки для того, щоб зустрітись з іншими політичними, дізнатись новини.

Раз на 7–10 днів — лазня. Набивають у неї так, що під одним душем — три-чотири людини. Штовхаються, б’ються. На все миття відведено так мало часу, що багато хто — ті, що не вміють боротися за місце під душем, встигають лише бруд по тілі розвезти. Вода то крижана, то окріп.

О десятій вечора — відбій. Цілу ніч в очі — яскраве світло лампочки.

Раз на тиждень з бібліотеки, яку склали з книжок хворих, видають книги. Назагал така гидота, що