Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Священник вибухнув сміхом.

— Не буду, містере Мітчелле; за це я не опасуватимуся, бо ж і сам Сатана відає, що таке диявольська відданість! Предмет цієї відданості — ось що мене турбує, а не її існування!

Берлінґейм попросив його полишити всі свої страхи, але коли він повідомив мету своєї візити, пред'явивши дозвіл від губернатора Ніколсона забрати цінні папери, на обличчі єзуїта можна було помітити певні сумніви.

— У мене є моя частина «Діярія» у сховку, це правда, — відказав він, — і я знаю, що ви служите нашій справі. Але які докази я маю того, що і ваш друг — це віддана справі людина?

— Я так гадаю, що моя посада є достатнім доказом, — мовив Ебенезер.

— Доказом того, на чиїй ви стороні, так, але не вашої відданості справі. Чи готові ви померти заради нашого діла?

— Таж він і так був на волосину від смерті, — сказав Берлінґейм і коротко оповів господарю пригоду Лауреата з піратами.

— Як подивитися на нього, то він і справді схожий на праведника, я це визнаю, — сказав священник. — Але, я так гадаю, питання лише в тому, задля якої справи він ладен стати мучеником.

Ебенезер якось непевно розсміявся, почуваючись ніяково.

— Тоді я мушу визнати, що не готовий померти заради лорда Балтимора, хоч і підтримую його справу та ненавиджу Джона Куда.

Священник звів брови. Берлінґейм одразу ж сказав:

— Ось вам тепер правильна відповідь, сер: від мученика користь є тільки тоді, коли він помер, а за живоття він часто становить тільки незручності для справи. — Голос його став жартівливим. — Ось причина того, що серед єзуїтів немає мучеників.

— Взагалі-то є, хоч усього один чи два. Але ж, nom de Dieu[53], даруйте мені мою непоштивість! Сідайте та випийте вина! — Він махнув рукою, припрошуючи їх до столу, та заходився прибирати папери. — Листування з Товариством, — пояснив він, побачивши цікавість Ебенезера, і показав їм декілька сторінок латиною, що були списані дрібним почерком. — Я тут дещо цікавлюсь історією церкви, й оце саме зараз писав історію місії єзуїтів у Меріленді від 1634 року і дотепер. Це сама собою ціла «Іліада» тривалістю шістдесят років, присягаюся, а фортеця ще й досі не пала!

— Як цікаво, — промимрив Ебенезер. Він розумів, що своїм попереднім висловлюванням схибив, тож тепер шукав нагоди якось спокутувати свою вину.

Священник дістав з шафи та приніс ще дві склянки й налив вина з пляшки, що стояла на столі.

— Jerez, з вкритих курявою виноградників Кадіса. — Він підніс свою склянку до полум'я свічки. — На Юду, бачите, який прозорий! Якщо Опорто — це кров Христова, то це самий іхор Spiritu sancti. Ваше здоров'я, панове.

Коли вони випили, Берлінґейм сказав:

— Ну, а тепер, отче, якщо ви вже цілком переконалися в нашій відданості…

— Так, так, авжеж, — мовив священник, але, наливши ще вина, він і з місця не зрушив, аби принести сховані документи. Натомість зашарудів своїми паперами, буцім щось привернуло його увагу, і сказав:

— Річ у тім, що першим мучеником в Америці був єзуїтський священник, отець Джозеф Фітцморіс — і саме його незнану історію я, зібравши все докупи, тут і виклав.

Ебенезер вдав, що на нього це справило сильне враження, і, аби зробити приємність господарю, сказав:

— Ви, певно, гадаєте, що Товариство Ісуса очолить перелік святих і великомучеників, чи не так? Святий і посполитий можуть поділяти однакові моральні засади, але пересічний чоловік іде на поступки та розходиться з ними на кожному кроці, тоді як ваш святий буде невпинно дотримуватися їх аж до самого порога смерті. Тобто я хочу сказати, що звичайна людина ірраціональна, а що єзуїти відомі як великі логіки, то що більше вони виявляють ці здібності, то ближче стоять до святості.

— Якби ж то, заради Бога, це твердження мало під собою ґрунт! — сумно всміхнувся священник. — Але будь-який справжній єзуїт може вам довести, що на це можна подивитися і так, і сяк. Ви помиляєтеся, беручи розумне за помірковане, — це одне, а друге, плутаєте те, що проповідується, із тим, як воно буває насправді в житті. Сумна і незаперечна річ у тім, що ми найбільш поміркований чернечий орден — сиріч ми часто йдемо на поступки заради досягнення нашої мети. От візьмімо, наприклад, цього святого чоловіка Фітцморіса…

— Він зараз, поза всяким сумнівом, серед сонму блаженних, — впав у річ Берлінґейм, — але перш ніж ми почуємо його історію, чи не могли б ми бодай глянути на…

— Ні, ні, поспішати нема куди, — запротестував Ебенезер, втрутившись і собі. — Коли ми вже тут, то в нас попереду ще ціла ніч, аби принести «Діярій», і я, наприклад, з великою охотою послухав би цю оповідку. Либонь, вона буде варта того, щоб згадати про неї у моїй «Мерілендіаді». — Він проігнорував сповнений презирства погляд приятеля, гадаючи, що своїм нетерпінням той лише настроює хазяїна проти них. — Тож якої смерті зазнав цей добродій?

Усміхнувшись, священник замислено подивився на них.

— Правду кажучи, отця Фітцморіса спалили як єретика на справжнісінькому аутодафе.

— Та що ви кажете!

Отець Сміт кивнув.

— Я взнав цю історію частково з хронік місії, що зберігаються у Ватикані, а частково вивідавши її у тутешніх індіян; решту я доповнив чутками та здогадками. Це зворушлива повість, як мені здається, що водночас показує силу і слабкість святості, про які оце згадував містер Мітчелл.

— Єзуїта взяли на тортури та спалили! Ну ж бо, розказуйте, отче, я маю почути це від початку до кінця.

Був уже доволі пізній вечір, і вітер досі завивав у піддашку хатини. Ебенезер прийняв запропоновану господарем люльку, запалив її від свічки та відкинувся назад, виказуючи тим велике задоволення; але враження від такої його дипломатичної поведінки звів нанівець Берлінґейм, який, допивши своє вино, не став очікувати запрошення і налляв собі ще одну склянку, навіть не намагаючись приховувати свого невдоволення цим перебігом подій.

Отець Сміт і собі запалив люльку, не звертаючи уваги на нечемну поведінку свого гостя.

— У хроніках Товариства Ісуса в Римі, — розпочав він, — можна знайти щорічні листи-звіти місії в Меріленді. Два священники та коад'ютор припливли сюди