Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ти що робиш! – заверещала зупиняючи дракона який, так активно намагався вияснити, що зі мною не так! Та що з ним?! Що його так накрило?! Дракон зупинився і підвів на мене розгублений погляд, бо не знав що йому робити.

– Маріє, що з тобою? – панічно запитує, а він і дійсно перелякався не на жарт.

– Та нічого. Зі мною все гаразд – швидко відповідаю, щоб заспокоїти дракона який постійно себе накручує на негатив, але схоже мої слова мало що змінили.

– Але ти казала, що ти хвора! І тобі зараз стало погано! – розгублено бурмотів не випускаючи мене з рук як, якусь коштовну річ яку не знав де заховати від злодіїв.

– Що? – спантеличено витріщилася на дракона – Коли це я тобі казала, що хвора? – а й дійсно, я нічого такого не казала та, й не хвора я!

– Ти ж мені сама розповідала що хвора – він зробив коротку паузу і тихо додав – і за дверима я чув як, ти казала що не хочеш помирати.

Ох ти ж, йо! До мене нарешті дійшло про що він говорить! 

– Ти неправильно все зрозумів – швидко вимовила, щоб заспокоїти його – я була хвора, точніше я хворіла коли була ще в своєму тілі, а зараз я повністю здорова.

– Але ж ти казала, що не хочеш помирати і тобі було боляче! – не вгавав дракон.

– Нічого в мене не болить, просто трохи запаморочилась голова та й все. – Нокс трохи заспокоївся і нарешті вийшов з гіпер-опіки.

– А що до слів, які я почув? – серйозно запитав виражаючи тверду рішучість, що не відпустить мене поки я не відповім.

– Це… дещо інше – намагалася з'їхати з теми, бо тоді я просто на емоціях це випалила та, і говорити про те чому саме це я сказала не дуже хотілося.

– Маріє, відповідай, я ж бачу що тебе щось гризе і не дає тобі спокою.

– Це трохи пов’язане з кінцівкою книги – видавила з себе і слово “трохи” тут було зайвим, адже все це дуже пов’язане з фіналом!

– Ти говорила, що історія буде відбуватися до певного моменту. – він насупився ще більше, бо я йому нічого не відповіла – Маріє, як саме закінчилася ця історія в книзі? – насторожено запитує уважно на мене дивлячись.

А мені хотілося змією звиватися від цього пронизливого погляду який бачив мене наскрізь! Ну і що мені сказати? Що “happy end” не буде в кінці! А скоріше “game over”!

– Маріє! – звернувся до мене знову, бо моя пауза трохи затяглася – Який кінець книги? – ледь не благаючи просив Нокс.

– В кінці книги Маргариту повинні привселюдно стратити – відповіла одразу ніяково піджавши губи що не сказала йому про це раніше. 

Дракон ж весь побілів від шоку й спантеличення, вчепившись в мене ще міцніше. Його брови були нахмурені, а на скронях грали жовна від злості що надавало його обличчю в той же час залізної витримки і твердості власних дій, про які він сам для себе і вирішив, що нарешті їх варто зробити.

Ноксор мов зачарований притягнув мене і притиснув до своїх міцних грудей, обхоплюючи великими дужими руками довкола. Його тіло охопила шалена напруга яка не давала йому спокою, як і мені. 

Та що з ним? Я вперше бачила його в такому заціпленому стані. Дракон тримав мене в своїх руках, так міцно що здавалося найбільше він боявся мене відпустити. Наче боявся, що як відпустите то я можу кудись зникнути від нього.

– Ноксоре – тихо звернулася до нього, щоб отримати хоч якоїсь реакції. Він ж, натомість схилив голову до мене ближче, жадібно вдихаючи мій запах, дивився на мене залізним золотом в очах. По іншому я б не могла ще хоч якось описати його погляд. Адже він був саме такий. В якому читалася тверда впевненість і настільки гостра рішучість захистити те, що належить йому.

– Я нізащо не дозволю їм не те, що пальцем до тебе торкнутися, а готовий прибити їх всіх! Щоб жодного виродка, який повинен був з тобою таке робити, більше не було на цьому світі! – в голосі дракона була пряма й до стобіса моторошна погроза, яку він не просто так сказав заради того, щоб налякати. Ні, він був цілком серйозний у своїх словах, рішуче націлений саме так і вчинити.

Навіть мені стало трохи лячно від його тону і того, що він міг зробити. Хоч і розуміла, що його гнів був спрямований не на мене, але все одно, від такої зміни в його характері, яку мені ще ні разу не доводилося бачити. Мені ставало моторошно, адже всі говорили що Ноксор небезпечний, що він перебив майже всіх своїх господарів і ще багато тих, хто намагався його ув’язнити але… 

Я ніколи не замислювалася над цим настільки сильно. Адже все що я бачила, це миттєві спалахи його гніву які одразу ж згасали, та невдоволення залежно від ситуації. А зараз, я вперше побачила наскільки він був небезпечним і тепер, я нарешті зрозуміла чому всіх так перекошувало коли вони його бачили.

Адже, схоже Ноксор намагався не показувати мені саме цю жорстоку частину себе, щоб не налякати. Бо хотів, щоб я не відчувала в ньому тієї небезпеки як і інші. Напевне моє спантеличення було помітним, бо погляд дракона значно пом’якшився в мою сторону і вже не був таким гострим.

Ноксор.

Я був настільки розлючений на те, що хтось із цих кретинів мав нашкодити моїй парі! Що заледве міг стримувати свій гнів! Мені хотілося якнайшвидше знайти тих покидьків і вбити, щоб вони і подумати не встигли про те, щоб нашкодити моїй парі!

Але мені довелося приглушити свою злість, як тільки до мене долинули невпевнені дотики її збентеження і ледь чутного страху який тільки почав зароджуватися. Я одразу перевів свій погляд на Хмаринку і натрапив на велике спантеличення на її обличчі і на зовсім інший погляд…

В її очах я бачив розуміння, того ким мене всі й називали “Скаженим рабом вбивцею”. І найгірше, що в срібно-сірих очах, я саме це і бачив, що вона дивилася на мене як на небезпечного звіра якого тільки що помітила.

Я розслабився, ховаючи глибоко всередину ту дику суть яку вона в мені побачила. Ні. Прошу, не дивися на мене так. Не дивися на мене так, наче я був диким звіром який тільки й може що вбивати. Хоча, насправді все так і було. Я був тим звіром який ненавидів все і всіх навколо. І з цим я не міг нічого вдіяти, адже важко заперечувати те, ким ти є.