Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Але я не хотів, щоб вона на мене дивилася таким поглядом, вважаючи що я можу бути небезпечним для неї. Я не хочу, щоб вона мене боялася. Я не хотів, щоб вона дивилася на мене як на вбивцю. 

Я хотів, щоб Хмаринка знову поглянула на мене як і раніше теплими і трохи сором’язливими очима, які блищать допитливістю з бешкетним вогником і коханням. І щоб знову мені посміхалася, заходячись дзвінким сміхом не маючи страху доторкнутися до мене.

Марія.

– Хмаринко – тихо й ніжно звернувся до мене дракон, нарешті виводячи мене з якогось трансу.

– Що? – вигукнула згадавши що на деякий час трохи випала з реальності, а от на драконові чітко читалася глибока провина яку можна було помітити по згаслих очах.

– Пробач мені. – жалібно вимовив.

– Що? За що? – спантеличено запитувала, бо не могла допетрати, за що дракон вже вибачається? Він ж нічого не зробив.

– Я не хотів тебе знову налякати. Я просто, деколи занадто гостро реагую.

– Оу – так він через це, так пережива – Та нічого страшного – поспішила заспокоїти – я не злякалася тебе – відповіла, але судячи з його сумнівного погляду, він мені не повірив знітившись ще більше. 

От же, фома не віруюча! Так ще й постійно себе цим накручує!

Я обхопила дракона руками пригорнувшись до нього ближче, поклала свою голову йому на груди прямо посередині, що відчувала його тепле дихання на маківці.

– Ноксе, я тебе не боюся. – дракон напружився і навіть дихати став тихіше, майже не відчутно – Я просто розгубилася. Я не очікувала, що ти, так сильно на це відреагуєш, от і все.  

Ноксор з полегшенням видихнув нарешті разслабившись, а я подивилася на нього і він здалося про щось замислився.

– Щось не так? – запитала в нього на що він похитав заперечно головою.

– З цією ситуацією, що ми маємо зараз. Я дізнався що праматір драконів ще й досі існує, тому я хотів, щоб ми пішли до Драґару це місто де живуть дракони. Там є храм праматері через який б міг спробувати зв’язатися з нею, щоб запитати як саме міг би продовжити тобі життя. – Ноксор поглянув на мене – І подумав що поки ми будемо в Драґарі, то сюжет книги міг би закінчитися і ти була б в безпеці. Або якщо тобі там сподобається, ми могли б оселитися в моєму домі, якщо ти захочеш. Хоча якщо чесно, я не знаю чи за ці всі роки він ще й досі є, але сподіваюся що ще стоїть. – ніяково посміхнувся мені.

– Звучить непогано, я згодна відправитися до Драґару разом з тобою мій Лер – дракон на моє звертання широко посміхнувся.

Я визнала цю пропозицію. Адже це і справді гарна ідея! Ми б могли просто перечекати, поки все не закінчиться. І потім зі спокійною душею вдихнути! Та це ж чудово!