Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 193
Перейти на сторінку:
у методиста. Рівним красивим почерком написано:

Залік — 300 рублів

Іспит — 500 рублів

Курсова робота — 600 рублів.

— У зв’язку з воєнним станом у республіці на хабарі знижка! — пояснила дівчина в кабінеті.

Ось розклад для нашої групи на завтра:

О 9.00 — лекції;

О 9.00 — здавання контрольної роботи;

О 9.00 — залік.

Щоб усюди встигнути, треба мати здібності героїв роману «Майстер і Маргарита» і літати повітрям! На крики студентів про несправедливість методистка знизала плечима й гаркнула:

— Геть!

Ми випарувались в одну мить.

Студенти з моєї групи зляться, що я не плачу хабарів. Так не маю чим! Ніколи не платила. Я навіть жартую з однокурсників: «Шкода, не я у вас викладачка». Хоча дещо в позитивний бік змінилося: деякі педагоги, запобігливо всміхаючись, ставлять дурням-студентам заліки «просто так». Бояться.

Та дівчина, через яку була стрілянина й поранили вчителя, вчитися продовжує, як нічого й не було!

Чому?!

Сьогодні на лекціях з філософії ми спитали про це сивого педагога Ваха. І сивий філософ Вах відповів:

— Тому що всі люди — боягузи! Я не знаю, за що стріляли в педагога з літератури, але якщо за хабарі, то потрібно було вишикувати весь наш педагогічний склад у шеренгу й розстріляти з кулемета! Ми боїмося навіть пискнути щось цьому дівчиську. Інакше прийде її хлопець зі спецслужб і розстріляє нас усіх… педагогів.

На цьому урок філософії скінчився.

П.

22.06.

Електрики немає, воду не привозять — пити нічого. Купила в пляшечці мінералки.

Натомилась як собака. Але напишу тобі все, про що довідалася за день.

Інститут гримить: студенти платять за всі заліки й іспити хабарі, я лаюсь, закликаю їх до навчання, але дарма! Особливо вирізняється підношеннями студентка Товсарі з нашого факультету. Сьогодні вона кричала на мене:

— Закрий пельку! Забирайся звідси! — це вона побачила, що я помітила, як вона з гаманця відраховує гроші — педагогові.

А тридцятирічна чеченка на прізвисько Петька взагалі взялася мені доводити, що платить хабарі з принципу, щоб не ускладнювати своє нелегке життя зайвими знаннями!

— Я бізнес-леді, — сказала Петька, — торгую. В одному з маленьких гірських сіл маю крамничку. Це простий залізний вагон, набитий усякою всячиною. Я продаю золото, годинники, одяг та їжу. Неподалік від моєї крамнички розташована військова частина з російськими солдатами. Я взяла й подружилася з російським майором Сметанкіним. Після чого ми уклали усний договір. Він присилає мені своїх російських солдатів і офіцерів — я продаю їм товар, а йому за кожного даю 1000 р. Якийсь час ми успішно співпрацювали так. Але днями я дала йому 50 000 р., а він мене обдурив! Відправив своїх солдатів до іншої крамниці перед відбуттям із Чечні до Росії. В іншому магазині мої конкуренти віддали майорові Сметанкіну по 2000 р. за кожного солдата!

— Звідкіля такі суми?! — спитала я, витріщивши очі.

— Річ у тому, — пояснила Петька, — що солдатів обманюють. Годинник, який на ринку коштує сто рублів, у наших крамницях продають за тисячу і так далі. Сама розумієш, який у нас навар — десятки, сотні тисяч! Мені було дуже прикро, що майор Сметанкін зрадив мене. Адже я не спала до пізньої ночі — в’язала однакові пакети на п’ятдесятьох російських солдатів. Кожен пакет на величезну суму! І от наступного дня я викликала майора Сметанкіна і влаштувала йому скандал. Він не очікував такого повороту подій, стояв та іржав, як кінь. Він, російська сволота, іржав на мої докори — докори чесної чеченки! А знаєш, що сталося вже за день? Моя крамниця зникла! Випарувалась! Вона цілком за допомогою будівельного крана переїхала на територію військової частини! Сметанкін її повністю вкрав собі!

— Що ж було далі? — спитала я.

— Я подумала й вирішила, що зможу постояти за своє добро. Я поїхала до генерала в місто Ґрозний. Теж росіянина, який теж любить гроші. Пообіцяла йому 50 % від того, що є в моїй крамничці. Він спочатку чухав потилицю і гучно сміявся, але потім, довідавшись, що половина товару оцінюється в 600 000 р., погодився мені допомогти й викликав на підмогу підлеглу йому особисто військову частину. Але майор Сметанкін не дрімав! Він, як ми дізналися, збирається повантажити мій вагон-крамницю, як надзвичайно секретний військовий об’єкт, у рефрижератор і відправити до міста Моздок, у Північну Осетію. Там товар легше збути!

— Нічого собі! — тільки й змогла сказати я.

— Я побігла. Поспішаю, — продовжила Петька. — Треба встигнути перехопити майора Сметанкіна в Шатойському районі. У мене з російським генералом із Ґрозного стратегічний план! Тобі порада: не напихай себе знаннями з книжок — людям, крім неприємностей, вони ще нічого не приносили!

І зникла. А я ще якийсь час була під враженням від її розповіді. Так ось чому в нас у республіці бардак! Усім начхати на воєнну ситуацію, на теракти — усі торгують!

Тим часом учора близько 22.00 в Інгушетії почалися бої. Від нас це недалеко — приблизно дві години їхати машиною.

Бойовики, захопивши малі містечка Інгушетії та столицю Назрань, намагалися прорватися до міста Маґаса. Бої були довгими й тривали аж до ранку. Загинуло багато людей — військових і мирних. Багато поранених. Але один факт мене особливо цікавить: у бойовиків не було гармат. Чому стріляли з гармат у мирній Інгушетії? Від цього людей загинуло ще більше!

Тепер у новинах передають, що бойовики вирушають до Чечні. У мене іспити, а тут — війна!

P. S. Студентка Жанна в інституті розповіла:

— Ми живемо в чеченському селі, на кордоні з Інгушетією. Я щодня приїжджаю до Ґрозного на навчання. І сьогодні ми бачили вертоліт. Він скинув листівки. Знаєте, що в цих листівках? Заклик до інгуського народу йти на джихад (!).

Звідки в бойовиків вертоліт (?). Хто насправді скинув листівки?!

П.

23.06.

Складаю заліки.

1 ... 165 166 167 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."