Читати книгу - "Маятник Фуко"

Бельбо знову зволожив йому вуста хустинкою. «А отже?»

«А отже, ми хотіли зробити те, що нам не було дозволено і що ми не були готові робити. Маніпулюючи словами Книги, ми хотіли сотворити Ґолема».

«Не розумію…»

«Ти вже не здатен розуміти. Ти заручник свого творіння. Але твоя історія все ще розгортається у зовнішньому світі. Не знаю яким чином, але ти ще можеш виплутатися з неї. Зі мною все по-іншому, я переживаю у своєму тілі те, що ми робили у Плані задля забави».

«Не говори дурниць, це справа клітин…»

«А що таке клітини? Впродовж місяців ми, наче побожні рабини, вимовляли нашими вустами іншу, відмінну від звичайної, комбінацію літер Книги. GCC, CGC, GCG, CGG. А наші клітини засвоювали те, що вимовляли наші вуста. Що ж зробили мої клітини? Вони вигадали свій, відмінний План, і тепер живуть по-своєму. Мої клітини вигадують історію, відмінну від історії звичайної. Мої клітини навчилися, що можна говорити блюзнірства, анаграмуючи Книгу і всі книги світу. Й вони навчилися робити це з моїм тілом. Вони перекручують, перекомбіновують, переінакшують, пермутують, створюють небачені клітини, клітини без сенсу, або з сенсом, суперечним правильному сенсові. Повинен існувати правильний сенс і неправильні сенси, інакше приходить смерть. А вони граються наосліп, без віри. Якопо, поки я ще міг читати, я прочитав упродовж цих місяців чимало словників. Я вивчав історію слів, щоб зрозуміти, що ж відбувається з моїм тілом. Ми, рабини, чинимо саме так. Чи замислювався ти коли-небудь над тим, що риторичний термін метатеза схожий на онкологічний термін метастаза. Що таке метатеза? Це коли замість ‘арка’ кажеш ‘кара’. А замість ‘Тора’ можеш сказати ‘Таро’. Це Темура. Словник каже, що метатеза означає переміщення, мутацію, або ж переміну. І метастаза означає зміну, переміщення. Які дурні словники. Корінь той самий — і в дієслові metatithemi, і в дієслові methistemi. А metatithemi означає ‘вставляю, переношу переставляю, ставлю замість, скасовую закон, змінюю сенс’. A methistemi? Таж те саме, ‘переношу, пермутую, переставляю, змінюю загальноприйняту думку, трачу розум’. Ми, а разом з нами й усі ті, хто шукає таємний сенс поза літерою, втратили розум. І те саме слухняно зробили мої клітини. Тому я помираю, Якопо, і ти про це знаєш».

«Ти тепер говориш це, тому що тобі погано…»

«Я тепер говорю це, тому що я нарешті зрозумів про своє тіло все. Я вивчаю його день за днем, знаю, що там відбувається, але не можу втрутитися, клітини вже не слухаються мене. Я помираю, бо переконав свої клітини, що закону не існує і що з кожним текстом можна робити все, що завгодно. Я прожив ціле життя, переконуючи себе в цьому за допомогою мозку. А мій мозок, очевидно, передав це повідомлення їм, клітинам. Чому я маю вимагати, щоб вони були розважливіші, ніж мій мозок? Я помираю, тому що наші фантазії вийшли за всякі межі».

«Послухай, те, що відбувається з тобою, не має нічого спільного з нашим Планом…»

«Не має? А чому з тобою відбувається те, що відбувається? Світ поводиться так, як мої клітини».

Він виснажено відкинувся на подушку. Увійшов лікар і крізь зуби півголосом сказав, що не можна наражати на такий стрес людину, що вмирає.

Бельбо вийшов, і це було востаннє, коли він бачив Діоталлеві.

Гаразд, писав він, мене шукає поліція з тих самих причин, із яких у Діоталлеві рак. Бідний мій приятель, він помирає, а що ж я, у мене ж нема раку, що ж робити мені? Поїду до Парижу шукати закон розвитку ракового новоутворення.

Він здався не відразу. Впродовж чотирьох днів він сидів, замкнувшись, у себе вдома, фраза за фразою впорядковуючи свої файли, щоб знайти пояснення. Відтак написав свою оповідь, наче заповіт, розповідаючи все собі самому, Абулафії, мені чи будь-кому, хто зможе це прочитати. І нарешті у вівторок поїхав.

Гадаю, Бельбо поїхав до Парижу, щоб сказати їм, що таємниць не існує, що справжня таємниця полягає в тому, щоб дозволити клітинам жити за їх інстинктивною мудрістю, що шукаючи під сподом якихось таємниць, ми зводимо світ до паскудної ракової пухлини. І що найпаскуднішим і найдурнішим з усіх був він, адже нічого не знав і все собі вигадав — і це повинно було дорого йому коштувати, але він уже давно змирився з думкою, що він боягуз, і Де Анджеліс показав йому, що героїв не так багато.

У Парижі він, мабуть, вступив з Ними у перший контакт і збагнув, що Вони його словам не вірять. Його слова були занадто прості. Тепер Вони очікували від нього одкровення, погрожуючи смертю. Бельбо не міг дати їм жодного одкровення і, переживаючи останній приступ боягузтва, злякався смерти. І тоді він спробував замести сліди й зателефонував мені. Але його знайшли.

111

C’est une legon par la suite. Quand votre ennemi se reproduira, car il n’est pas à son dernier masque, congédiez-le brusquement, et surtout n’allez pas le chercher dans les grottes.

(Jacques Cazotte, Le diable amoureux, 1772, сторінка, опущена в наступних виданнях)[270]

Тепер, — запитував я себе у помешканні Бельбо, коли закінчував читати його сповідь, — що повинен зробити я? Іти до Ґарамона не мало сенсу, Де Анджеліс виїхав, Діоталлеві сказав усе те, що міг сказати. Лію я залишив далеко, у місці, де нема телефона. Зараз шоста година ранку, субота 23 червня, і якщо щось повинно відбутися, воно відбудеться цієї ночі, в Консерваторії.

Я мусив швидко прийняти рішення. Навіщо, — запитував я себе того вечора у перископі, — хіба ти не вирішив удавати, ніби нічого не трапилось? Ти мав перед очима писанину божевільця, який розповідав про свої розмови з іншими божевільнями й про останню бесіду з людиною, що була надміру схвильована або надміру пригнічена, бо вмирала. Ти навіть не мав певності, що Бельбо справді телефонував тобі з Парижу, може, він говорив з якогось місця за декілька кілометрів від Мілану, а може, з кабіни на сусідньому розі. Навіщо було тобі втручатися в історію, яка,