Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

— А він не може навмисне організувати витік інформації про нас у засоби інформації? Як ви думаєте?

— Чесно кажучи, не знаю, що він має на думці. Та якщо міркувати на здорову голову, таким чином він нічого не доб’ється. Скоріше захоче зберегти в таємниці, не привертаючи сторонніх людей.

Мускат довго вертіла пальцями маленьку золоту запальничку. Здавалось, ніби під вітерцем крутиться золотистий вітряк.

— А чому ви досі нічого нам не розповіли про свого шуряка? — спитала Мускат.

— Не тільки вам. Узагалі нікому не розповідаю, — відповів я. — Між нами від самого початку все складалося невлад, а тепер дійшло майже до взаємної ненависті. Я нічого від вас не приховував. Просто не думав, що про нього треба розповідати.

Мускат знову зітхнула, цього разу трохи довше.

— Усе-таки треба було.

— Можливо, — погодився я.

— Гадаю, ви догадуєтеся, що серед наших клієнтів трапляються люди з політичних і фінансових кіл. Досить впливові люди. Різні знаменитості. Конфіденційність їхнього особистого життя треба оберігати. Заради цього ми так стараємося. Розумієте?

Я кивнув.

— Цинамон витратив стільки часу й зусиль, щоб створити таку складну й вигадливу систему збереження таємниці — лабіринт кількох фіктивних фірм, складна, подвійна-потрійна, бухгалтерія, анонімний паркінг у готелі на Акасака, бездоганна робота з клієнтурою, контроль за доходами і витратами, облаштування цієї «садиби». Досі система працювала майже досконало — так, як він розрахував. Звісно, для її підтримки потрібні гроші, але не в них справа. Важливо, щоб наші клієнтки почувалися спокійно — були впевнені, що надійно захищені.

— Ви хочете сказати, що зараз цій системі щось загрожує?

— Так, на жаль, — сказала Мускат.

Вона взяла пачку сигарет, добула одну, але довго не закурювала, м’яла в пальцях.

— І що, на додачу, у мене з’явився шуряк, досить добре відомий політик, унаслідок чого може вибухнути скандал?

— Саме так. — Її губи злегка скривилися.

— А як Цинамон оцінює ситуацію? — запитав я.

— Мовчить. Як велика устриця на дні моря. Замкнувся в собі, щільно зачинив двері й серйозно про щось думає.

Мускат пильно подивилася мені в очі й нарешті, ніби згадавши про сигарету, закурила й вела далі:

— Я й досі про це думаю. Про вбивство мого чоловіка. Навіщо було комусь його вбивати, заливати кров’ю готельний номер, виривати нутрощі й забирати із собою? Мені це в голову не вкладається. Мій чоловік був не з тих, кого треба було вбивати таким незвичним способом.

Але чоловікова смерть — ще не все. Досі в моєму житті сталося кілька речей, які не мають пояснення: як-от, моя раптова пристрасть до нових фасонів і бажання стати модельєром, що так само несподівано згасло; втрата мови Цинамоном і втягнення в теперішню дивну роботу. Здається, ніби хтось від самого початку ретельно запрограмував, щоб я опинилася тут. Ніяк не можу позбутися такої думки. Відчуття таке, ніби мною управляє страшно довга рука, простягнута здалека, а моє життя — лише зручний маршрут, яким проходять усі ці події.

Із сусідньої кімнати долинав ледве чутний шум — Цинамон орудував пилососом. Як завжди, він виконував свою роботу старанно й методично.

— У вас ніколи не було такого відчуття? — запитала Мускат.

— Я не вважаю, що мене щось затягло. Я тут, бо так було потрібно.

— Щоб подути у чарівну флейту й відшукати Куміко-сан?

— Так.

— Вам є що шукати. — Вона поволі перемінила місцями ноги у зелених панчохах. — І все має свою ціну.

Я мовчав.

Нарешті вона підсумувала.

— Наразі клієнтки сюди не приїжджатимуть. Так вирішив Цинамон. Статті в тижневику, поява вашого шуряка призвели до того, що сигнал став червоним. Учора ми скасували прийом, починаючи від сьогодні.

— І як довго триватиме це «наразі»?

— Поки Цинамон не залатає діри в системі й ми не переконаємося, що небезпека минула. Вибачте, але ми не можемо нехтувати навіть найменшою загрозою. Цинамон приїжджатиме сюди, як завжди. Але клієнток не буде.

Коли Цинамон і Мускат зібралися від’їжджати, дощ, який падав від самого ранку, зовсім перестав. У калюжі на автостоянці зграйка горобців чистила пір’я. «Мерседес» Цинамона поїхав, автоматичні ворота зачинились, а я, сидячи біля вікна, поглядав поверх дерев на зимове небо. Згадав слова Мускат про довгу руку, простягнуту здалека. Уявив собі, як вона тягнеться з повислих над землею темних хмар. Щось схоже на страшну ілюстрацію у книжці.

26

Шкідлива особа

Стиглий плід

Увечері, о дев’ятій п’ятдесят, я сів перед комп’ютером Цинамона і ввімкнув його. Використавши паролі, почергово пройшов усі перепони й дістався до програми «Обмін повідомленнями». Почекавши десять хвилин, набрав телефонний номер і послав запит на «оплачений виклик». Через кілька хвилин на екрані з’явилося повідомлення, що протилежна сторона готова оплатити зв’язок. І от тепер я опинився перед Нобору Ватая, що перебував по той бік екрана. Востаннє я говорив з ним торік, улітку, коли разом з Мальтою Кано зустрічався в готелі на Сінаґаві. Розмова тоді йшла про Куміко, і розійшлися ми, глибоко зненавидівши один одного. Відтоді ми не обмінялися жодним словом. Тоді він ще не став політиком, а на моїй щоці ще не було плями. Усе це здавалося таким далеким, ніби з попереднього життя.

Я вибрав режим «Відправлення повідомлень» і, вирівнявши дихання, немов тенісист перед подачею м’яча, поклав пальці на клавіатуру.

> До мене дійшла чутка, що ви хочете, щоб я забрався із «садиби». Що ви могли б купити ділянку разом з домом і за такої умови сприяли б тому, щоб Куміко повернулася до мене. Це правда?

Я натиснув клавішу «Введення», щоб відправити написаний текст. Невдовзі надійшла відповідь. На екрані швидко лягали рядки ієрогліфів.

> Передусім хочу усунути непорозуміння: не я вирішую, повернеться Куміко до тебе чи ні. Вона сама все зробить. Поговоривши з нею недавно, ти сам мав би в цьому переконатися. Вона не перебуває під домашнім арештом. Як близький родич я тільки дав їй тимчасовий притулок, щоб вона заспокоїлася. Можу лише вмовити її і дати вам шанс порозмовляти. Це я постарався, щоб ви могли поговорити через комп’ютер. Таке я можу.

Я перемкнувся на режим «Відправлення повідомлень»:

> Моя умова надзвичайно чітка. Якщо Куміко повернеться, я відмовлюся від теперішньої роботи в «садибі». Та якщо ні, тоді все залишиться як є, надовго. Ось моя єдина умова.

Нобору Ватая відповів коротко і ясно:

> Здається, я вже казав, що ми не торгуємося. Ти не в такому становищі, щоб виставляти мені