Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 247
Перейти на сторінку:
режиму в тисяча дев’ятсот сімдесят другому. І відчуття таке, що Джемдаун — уже геть інше місце. Або, принаймні, тут орудує інша партія. Навіть музика звучить інакше. Хоча, мабуть, вона не надто й відрізнялася. Але сімдесят другого року, якщо ти молодий і тобі чогось треба — роботу, будинок, навіть, нахрін, якийсь конкретний тип жінки, — ти мусиш заручитися згодою двох: Бантин-Бентона і Дишреґа. Обидва вважалися головними донами ННП у Кінгстоні, а може, й на всій Ямайці. Отож виходжу я, і бачу всіх цих — Шоту Шерифа, нехай спочиває з миром; Шотландця, Тоні Флеша з групи «С-90»; усі виряджені, як сери, з юрбою гарячих і готових на все дівок. І я питаю: «Звідки бабло, хлопці?» А вони мені: «Зв’яжися лучче з Бантин-Бентоном та Дишреґом і, дивись, дістанеш роботу на Каналі Мак-Ґрегора». А що? Гроші там принаймні були пристойні, хоча пускати в хід голову не доводилося ні разу. Єдине, про що варто було турбуватися, — це про поліцію. Так тривало, поки фараони не вколошкали самих Бантин-Бентона з Дишреґом. Кумедно, що коли поруч були наркодилери, я мав пристойну роботу, а щойно наркодилерів убили, я сам став наркодилером. Річ у тому, що хоч нацпати й не святі, та в них ніколи не було надмірних амбіцій. Проблема головоріза в тому, що він мало думає. Головним доном Восьми Провулків тепер був Шота Шериф, а другою людиною при ньому — тепер він, здається, перший — такий собі Фаннібой. Уже й не пригадаю... Так ось, усе, що ці шістки від ННП могли, — це оберігати територію так, аби бути певними того, що на неї не ступить і нога стрільця з ЛПЯ. А от у ЛПЯ — там справжні рудбої. Вони мають розмах, ідеї. Джосі Вейлз вів розмови з колумбійцями ще задовго до того, як ті зрозуміли, що багамці їх задовбуть. О, є ще одна дрібничка, про яку мало хто знає: Джосі вільно говорить іспанською. Якось я чув, як він балакав нею телефоном. Одному Богові відомо, коли він устиг вивчити ту іспанську.

Обидві сторони — і нацпати, і ліберати — розуміли, що мають дещо спільне. Вавилон налаштований на вбивство незалежно від того, який ти звір — у цятку чи в смужку. Після Ґрін-Бею це стало ясно всім, не тільки бандитам. Так, Вавилон ніколи не потурбує тебе, якщо ти — з ННП. Але їхня поліція та солдати готові вбити будь-кого. Це я можу стверджувати відтоді, як наскочив на Рогайда. Ти не чув про Рогайда[419]? Невже?! І ти пишеш книжку про Ямайку? Рогайд — це один інспектор ямайської поліції, і він же — охоронець одного цабе з політиканів. Ні, справжнього його імені я не знаю. Отож сидимо ми якось у «Двох друзях», нічному клубі в даунтауні, біля пірса, й усі там — на одній хвилі, всі просто відпочивають, розслаблені, ніхто не хоче нікого вбивати, всі просто п’ють, балакають і труться в танці об дівчат, бо якраз пісня Деніса Брауна, така класна... Ну і хто, по-твоєму, вривається з шумом, якщо не Рогайд? Круті мужики і рудбої не бояться нікого, але всі знають, що Рогайд теж не боїться нікого. Усі знають правила Рогайда. Якщо він побачить при тобі волину — ти мрець. Прямо ось тут, зразу ж. Без жодного запитання, просто мрець. І ось я обережненько знімаю з себе волину — двома пальцями, ніби це дитячий підгузок, — кладу одну руку на талію дівки, ніби я танцюю з нею, і пхаю зброю між її цицьок. Лола! Її звали Лола. Вона була... А чого ти регочеш? Ой... Ну, так... Я ж бо думав, ти мене розпитуєш про замирення. Малий, що в тебе за мода — збивати з теми? Але скажи мені, Алексе Пірсе: чого ця тема тебе інтригує? Це те слово? Чого ця тема так тебе інтригує? Чесно кажучи, ось зараз оглядаюся на той договір — і думаю: цей мир був як маленька пляма лайна, що змилася після першого ж прання.

Шота Шериф — це він звернувся до мене з пропозицією стати головою Ради за мир. Спочатку вони з Папою Ло і ще кимось з’їздили в Англію — переконати Співака повернутись і дати концерт, щоб зібрати грошей для гето. А тепер спитай мене: чому, маючи стільки політиканів, які щодня навідуються в гето, нам усе ще треба влаштовувати концерти для збору грошей? Коротше, він виставив моє ім’я на посаду голови, і ніхто не заперечив. Шота Шериф — ніколи ще не бачив чоловіка, який би з таким сумом вручав мені волину (ніби я його розчаровую чи щось таке). Річ у тому, що досі він завжди доручав мені не збройну роботу, — на зразок організації танців, проведення похорону; кілька разів навіть приставляв мене до політиканів, коли ті проходили через гето. Якось туди прийшли двоє білих із камерою — зняти якийсь сюжет про ринок «Коронейшн», і він мені сказав: «Тристане, кулі ти наш, сходи покажи цим білим людям ринок і поговори, як умієш». Я й не знав, про що говорити; аж ось біла жінка наводить на мене камеру, і я бачу: вона чекає, що я не тільки покажу їм ринок, а й розкажу про нього. Вони всі дають мені мікрофон, ніби я — ведучий «Поїзда душі»[420]. Шота Шериф, чуваче... Він був інакшим. Він був...

Він був...

Я... Я...

Зупини плівку. Просто зупини плівку. Зупини довбану плівку.

Куди ти зібрався? Сядь... і дай мені розповісти тобі історію. Співак готується до другого концерту за мир. Світло на місці, мікрофон, сцена, все. Співак навіть повторно перевіряє звук. Мені в офіс дзвонить Джосі Вейлз: один з ящиків зі світловим обладнанням, виявляється, все ще на пристані, а він їм терміново потрібен на сцені. Тож я дзвоню міністру нацбезпеки, щоб той ящик розмитнили. Вейлз посилає одного зі своїх людей, від лібератів, розібратися з обладнанням, — мужика, який назвався Віпером. Ти спілкуєшся з цим мужиком одну хвилину — і винюхуєш, що він щось замислив, відчуваєш — з ним щось не так, у ньому — щось не так, але все, що ти знаєш про нього, — це те, що він виставляє напоказ. Він навіть «так» говорить як на публіку. І ось я на нараді, і мені хтось каже, що той ящик з обладнанням до сцени так і не дійшов, хоча всі документи на

1 ... 165 166 167 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"