Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Магічне значення цих ієрогліфів, можливо, було перебільшене, з огляду на те, що недавно для деяких тлумачів літери не були потрібні для запам’ятовування зображень з магічною метою, а скоріше становили зображення, необхідні для запам’ятовування складів.

Отже, Дж. Бруно вигадав мнемотехніку, яка мала давати змогу запам’ятовувати безліч слів грецькою, івритом, халдейською, перською, арабською), що стосуються трав, дерев, мінералів, насіння, видів тварин, через обмежену кількість зображень.

Християнська кабала

Інше

дослідження

Поряд із цією лулліанською кабалістичною течією християнська кабала розвивається з більш рішучими богословськими намірами, коли застосовувані нумерологічні й анаграматичні методи спрямовані (як уже у Джованні Піко делла Мірандоли) на пошук у текстах на івриті та в серії божественних імен чітких згадувань Христа як Месії. У цей період у 1517 р. з’являється праця «Про кабалістичне мистецтво» (De arte cabalistica) Йоганна Рейхліна (1455—1522), перший трактат, написаний не євреєм, що пронизаний платонізмом; у 1518 р. бачить світ De arcanis chatolicae veritatis П’єтро Галатіно, а в 1525 р. De harmonia mundi Франческо Джорджі, францисканця, котрий зазнав впливу неоплатонізму, що намагався об’єднати кабалістику, герметизм, Платона, Плотіна і Святого Августина в один єдиний дискурс. Безсумнівно, ангельські ієрархії, про які говорили цінні середньовічні теологічні тексти (такі як De coelesti Псевдо-Діонісія Ареопагіта), прирівнюються до кабалістичних сфірот.

Семітська філологія бере свій початок у тому самому дусі, в якому зародився християнська кабалістика. Люди Середньовіччя не читали на івриті, а кабалісти, такі як Піко, довідувались про це або від інших, або як аматори.

Іврит

як мова

Адама

Такі персонажі, як Йоганн Рейхлін, водночас демонструють гарне знання цієї мови. Крім того, ідея про можливість знайти ідеальну мову, якою розмовляв Адам в Едемі, була знову використана в цьому столітті, і для більшості цих лінгвістичних утопістів ідеальною мовою і був іврит або принаймні давньоєврейська мова.

Гійом Постель

Помітною фігурою в цьому розквіті досліджень є Гійом Постель (1510—1581). Радник королів Франції, що спілкувався з провідними релігійними, політичними та науковими діячами свого часу, Г. Постель зазнав потужного впливу подорожей на Схід, які він здійснював під час виконання різних дипломатичних місій та протягом яких мав можливість вивчати арабську та іврит, а також наблизити кабалістичну мудрість. У 1552 р. він переклав найстаріший кабалістичний трактат Abrahami patriarchi liber Iezirah. Неперевершений у грецькій філології, Постель був названий в 1539 р. математиком та перекладачем іноземних мов (mathematicorum et peregrinarum linguarum regius interpres) при Колежі трьох мов (Collège des Trois Langues), який пізніше став Колежем де Франс (Collège de France).

У праці De originibus seu de hebraicae linguae et gentis antiquitate (1538 р.) Г. Постель стверджує, що іврит виник від появи Ноя, й арабська, халдейська, індійська та частково грецька є похідними від нього. У вступі до Linguarum duodecim characteribus differentum alphabetum, introductio (1538 р.), де досліджуються дванадцять різних алфавітів, підтверджуються не тільки походження всіх мов від івриту, а й важливість мови як засобу об’єднання народів. Його ідея івриту як прамови ґрунтується на критерії «божественного промислу». Згідно з його думкою, викладеною в De foenicum litteris (1550 р.), оскільки існує тільки одна людська раса, один світ, один Бог, мабуть, була тільки одна мова, «свята мова, божественно натхненна першою людиною».

В De orbis terrae concordia (1544 р.) Г. Постель заявляє, що знання мовних проблем необхідне для встановлення згоди між усіма народами, і спільність мови потрібна, аби продемонструвати послідовникам інших релігій, що християнство інтерпретує також і їхні релігійні переконання, тому що це є питанням повторного відкриття принципів природної релігії, серії вроджених ідей, загальних для всіх народів.

Джон Ді

Саме цей дух надихав Луллія і Кузанця, однак у Г. Постеля він супроводжується переконанням, що універсальна гармонія має бути досягнута під егідою короля Франції, котрий може законно прагнути до звання короля світу, оскільки він безпосередньо походить від Ноя, позаяк Гомер, син Яфета, був засновником кельтської та галльської лінії. Більше того, Г. Постель (Tresor des proheties de l’univers, 1556 р.) приймає традиційну етимологію, згідно з якою на івриті галл означає «той, хто подолав хвилі» та, отже, уникнув потопу.

В атмосфері християнської кабалістики з’являються De coelesti Agricultura Пауля Ріцці (1541 р.), а в 1564 р. «Ієрогліфічна монада» (Monas Hieroglyphica) Джона Ді (1527—1608) — однієї з найнезвичайніших постатей магічного середовища доби Відродження.

Ключова

монада

знань

Джон Ді, людина з великими знаннями, радник Єлизавети I (1533—1603), котрий має безпосередній стосунок до магічного й кабалістичного світу Праги часів Рудольфа II (1552—1612), у цьому невеличкому трактаті, який, безумовно, містить астрономічні й алхімічні посилання, намагається пояснити космічні відносини, починаючи зі споглядання і пояснення свого фундаментального символу (монади), що ґрунтується на колі та на прямій лінії, які обидва походять від точки. На зображенні монади Сонце — це коло, що обертається навколо точки, Землі, а півколо, яке перетинає курс Сонця, є Місяцем. Сонце та Місяць розміщуються на перевернутому хресті, який складається з трьох частин (дві прямі лінії, з’єднані від точки їх перетину) або чотирьох (чотири прямих кути, які з’єднуються на перетині ліній).

З певним зусиллям Дж. Ді бачить також восьмискладний принцип, і з потрійного й четвертинного поєднань він може відкрити зримий прояв принципу семи. Якщо додати перші чотири числа, ми також отримаємо принцип десяти і так далі, у свого роду загальний вир кожної арифметичної суті. З кожного з цих принципів ми можемо легко виявити чотири основних властивості (гаряче, холодне, вологе й сухе) та інші астрологічні відкриття.

З цією метою і для 24 теорем Дж. Ді змушує свою початкову фігуру виконувати серію обертань, розкладів, інверсій і перестановок, як ніби вона становить анаграму літер івриту; крім того, виконуючи нумерологічний аналіз, а також розглядаючи початкові або кінцеві аспекти своєї фігури, він впливає на неї, маневруючи трьома основними прийомами кабали: нотаріконом,