Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— Зрозуміло. Крутий подарунок, звісно... — Після цих слів я дістав із кишені коробочку для ювелірних прикрас. — Я, звісно, не дядя Рома. Тварин-кіборгів не привіз. Але в мене є ось це.

— А-а-а... — затулила Ава рот рученятами. — Яка гарна заколка.

Я пригладив її руді локони і дбайливо просунув крізь них шпильку вінтажної заколки з бурштином. На сонці все переливалося, іскрилося. Здавалося, жовтий камінь збирає всі промені на палубі. І світиться сам — зсередини.

— Ця заколка належала моїй мамі. Вашій бабусі. Вона залишила її у спадок.

— Я не знала, — знизала Ава плечима. — Де вона була?

— Вона лежала разом з її старими речами. Я про неї забув. Але коли побачив, то вирішив, що вона чудово тобі пасуватиме. Тому що заколка гарна. Як і ти, — тицьнув я її пальцем у носик. — Звісно, мені довелося її відреставрувати. Дядя-ювелір її почистив, зміцнив, замінив деякі деталі. Тож тепер заколка має класний вигляд. Як на мене.

— Дякую, тату, — промуркотіла Аврора, знову обіймаючи за шию. — Я тебе так люблю. Ти найкращий.

Мене наче вирубило.

Долинали крики чайок, хлюпання води об борт. Десь далі галасував натовп запрошених. Зібрався бомонд. Товстосуми, знаменитості, богема. Яхта сміялася, гула, веселилася.

Однак я лише чув, як шарудить її волосся. Як скрипить комір моєї сорочки від того, що донька обіймає його з усією силою. Як вона тихенько, ледве вловимо крекче. Не хоче відпускати. І тримається, немов нас розлучають.

Хоча в нас попереду був цілий вечір.

Ціла доба разом.

— Вибач, синку. Тобі подарунка немає. Я не встиг нічого вибрати путнього. Летів трохи похапцем. Але ми можемо...

— Усе нормально, — відмахнувся Назар. — Нічого не треба. Головне, що ти приїхав.

— Мамо-мамо! — верещала Ава. — Тато тут! Тато приїхав!

Вона втекла.

І я міцно обійняв сина.

— Пробач, що не можу бути частіше. Я б дуже хотів бачити вас із сестричкою кожного дня.

— Ми теж, — відповів він і сумно посміхнувся. — Ми теж, тату. — Він озирнувся. Пройшовся поглядом по натовпу людей і персоналу в білих смокінгах. — Я ненавиджу це місце. Хочу додому.