Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

посміхнулася й відкрила канал до командної палуби.

— Це помічниця заступника Генерального секретаря

Авасарала, — сказала вона, ніби це міг бути хтось інший. — Що, бляха, не так із вашим вузьким променем?

— Прошу вибачення, пані секретарко, — сказав юнак із

блакитними очима і коротким світлим волоссям. — Канал

зв’язку наразі недоступний.

— Якого хріна він недоступний?

— Він недоступний, пані.

— Добре. Я не хотіла передавати це відкритим каналом, але, якщо треба, доведеться.

— На жаль, це неможливо, — відповів юнак.

Авасарала зробила довгий вдих і випустила повітря крізь зуби.

— З’єднай із капітаном, — наказала.

Майже відразу картинка стрибнула. У капітана було довге

обличчя з коричневими очима ірландського сетера. Вигин рота

і бліді губи свідчили: він знає, що насувається, принаймні

в загальних рисах. Якусь мить вона просто дивилася в камеру.

Цього трюку вона навчилася на початку кар’єри. Погляд на

екран давав співрозмовникові знати, що його бачать. Погляд на

чорну цятку самої лінзи змушував відчувати цей погляд на собі.

— Капітане. Мені треба надіслати повідомлення з високим

пріоритетом.

— Мені дуже шкода. У нас технічні негаразди з антеною

зв’язку.

— У вас є запасна система? Човник, який можна підзарядити?

Хоч щось?

— Наразі ні.

— Брешете.

Після його мовчанки вона заявила:

— Я висуваю офіційну вимогу, щоб ця яхта увімкнула

аварійний маяк та змінила курс на поближній пункт допомоги.

— Не зможу цього зробити, пані. Якщо ви просто виявите

трохи терпіння, ми доправимо вас до Ганімеда цілими

і неушкодженими. Я впевнений, що весь необхідний ремонт

можна провести там.

Авасарала нахилилася ближче до планшета.

— Я можу піднятися, і тоді ми поговоримо віч-на-віч, капітане.

Ви знаєте закони не гірше за мене. Увімкніть маяк або дайте

доступ до зв’язку.

— Пані, ви гостя Джулса-П’єра Мао, і я зважаю на це. Але

власником корабля є пан Мао, і я відповідаю йому.

— Значить, ні.

— Мені дуже прикро.

— Ти робиш помилку, тупоголовий, — Авасарала перервала

зв’язок.

До кімнати зайшла Боббі. У неї сяяло обличчя, і було в ній

щось голодне — як у собаки, що рветься вперед, натягуючи

повідець. Трохи змінилася гравітація. Коригування курсу, але не

зміна.

— Як усе відбулося? — поцікавилася Боббі.

— Я проголошую, що це судно порушує закони і стандарти.

Котьяре, будеш свідком.

— Як скажете, пані.

— Ну що ж. Боббі. Дай мені контроль над цим блядським

кораблем.

Розділ тридцять восьмий. Боббі

–Що ще від нас потрібно? — запитав Котьяр.

Двоє охоронців штовхали великий ящик із написом

«УРОЧИСТИЙ ОДЯГ» у кімнату Авасарали. Він був на великому візку, але вони стогнали від зусиль. Навіть за щадної чверті g від

двигуна «Ґуаньшиїня» броня Боббі важила більше сотні кіло.

— Ви впевнені, що цю кімнату не прослуховують? — уточнила

Боббі. — Все відбудеться значно краще, якщо вони нічого не

знатимуть про те, що ми готуємо.

Котьяр знизав плечима.

— Я не виявив тут активних мікрофонів.

— Тоді гаразд, — сказала Боббі, кісточкою пальця стукаючи по

ящику зі склопластика. — Відчиняйте.

Котьяр натиснув щось на планшеті, і ящик відчинився, різко

клацнувши замками. Боббі смикнула за підняту кришку і сперла

її на стіну. Всередині костюм було підвішено на сплетінні

еластичних мотузок.

Котьяр присвиснув.

— Голіаф III. Не можу повірити, що тобі дозволили його

залишити.

Боббі вийняла шолом і поклала на ліжко, потім почала

розплутувати інші деталі й розкладати їх на підлозі.

— Його передали вашим технарям, щоб ті підтвердили

справжність відео у пам’яті костюма. Коли Авасарала його

вистежила, він збирав пил у коморі. Ніхто навіть не озирнувся, коли вона його забирала.

Боббі витягла правий рукав костюма. Не сподівалася, що хтось

дістане для неї 2-міліметрові набої для її інтегрованого

кулемета, але з подивом відзначила, що кулемет узагалі забрали

з гнізда. Логічно,