Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Антошку поклала в люльку. Він одразу став вередувати. Зате від його плачу прокинувся старшенький і сонно сказав.

— Мамо, Єгор плаче.

— Іди заспокой братика, — сказала я замість подруги.

Малюк сонно зліз із ліжка і пішов до колиски, став легенько похитувати.

Цього ж вечора зв'язалася з Германом Пінксом і моїм дядьком. Прилетять вони через три дні, у понеділок увечері. А я поки що маю підготувати план з розвитку підприємства. Альфред навіть на вихідних працював, тож я впритул зайнялася проектом. Антуан, Нейтан і навіть Настя з Сергієм періодично витягали мене з кімнати, щоб я провітрилася і банально поїла.

— Ізо, я радий, звичайно, що ти так зацікавилася цим підприємством і робиш розрахунки, але про себе не варто забувати. У тебе синці під очима. Куди Альфред тільки дивиться?!

— Він приходить, коли я сплю. А коли прокидаюся, його вже немає. Навіть не знаю, може, його останні кілька днів удома не було.

— Подзвони дізнайся.

— Він не відповідає, телефон вимкнений, — сказала я сумно — піду ще попрацюю.

— Ізо, залишся. Відпочинь залишок вечора. Тим паче в тебе зранку тренування.

— Гаразд.

— Ти розрахунки робила з урахуванням, що гроші береш у кредит у банку?

— Угу, там занадто велика сума.

— Правильно. Тільки не здумай закладати підприємство як гарант повернення боргу.

Я задумалася, що не врахувала цей момент взагалі.

— Я про це зовсім не думала, що потрібен гарант.

— Тобі не завадить прогулянка.

— Так, тільки декого немає, з ким би я хотіла погуляти.

Але все ж таки взяла термокружку і пішла на дах. Свіже повітря і грозові хмари нижче нашого поверху, красиво. А потім стала помічати в хмарах блискавки. Незвичайне видовище, ще ні коли такого не бачила. Блискавок було багато, а ще гуркіт грому здавалося, що він зовсім поруч із нашим будинком. Цікаво як там Альфред...

Коханий повернувся додому пізно вночі, я відчула як він мене обійняв і поцілував в основу шиї.

— Вибач, що не відповідав, я був зайнятий.

Повернулася до нього й поцілувала в губи. Пахне свіжістю.

— Ти під дощ потрапив.

— Там така гроза, оголосили ураганне попередження.

— Вид з даху був просто казковий, хоча з вікна теж красиво. Але на криші ще й атмосфера. Відчуття що гроза поруч, а ти в безпеці можеш за нею спостерігати. Я стільки блискавок ні коли ще не бачила.

Мене ще раз поцілували і ми заснули. Вранці почула писк будильника і як він упав на підлогу і став кататися по кімнаті. Його мені Сергій подарував, щоб я не проспала тренування. Мабуть думав, що з тим скільки я працюю, то обов'язково просплю. А що хороша штука. Мені б такий у шкільні роки.

— Звідки цей маленький монстр? — сонно запитав Альфред, сидячи на ліжку і дивлячись на будильник, що катає.

— Сергій учора подарував. Думав, я просплю сьогодні тренування. Взагалі він на мені експеримент ставить, думає потім такий Єгору купити. Його ж потрібно зловити ще, а поки ловиш і прокинешся. Знаєш, мені б у шкільні роки такий було б просто супер.

— Згоден, це краще ніж ор командира і його мати.

Я усміхнулася і поспішила ловити жовтий будильник на коліщатках. Вимкнула його і залишила в кутку.

— За те діє, то як добре.

— Угу, тільки я страшенно хочу спати!

— Тобі каву приготувати?

— Так! — мене підхопили на руки.

Обняла його ногами за талію і поцілувала в губи. Швидко вмилися і пішли на кухню. Поки я готувала каву нам обом, Альфред робив спортивне харчування, теж на двох. Ще й пританцьовував під тиху музику.

— Як цікаво, — сказав сонний Нейтан — Ізо, можна мені теж кави. Я ваш будильник через кімнату почув.

— Може тобі теж такий подарувати, він ще й тікає.

— Уб'ю в перший же ранок.

— Ага, спочатку зловити потрібно, а там уже й прокинешся.

Нейтан з цікавістю подивився на мене.

— Подивлюся на ваш і вирішу.

— Чий будильник так огидно пищить о п'ятій ранку? — зайшов Антуан у піжамі на кухню.

— Наш, — сказала я. — Ось тільки зазіхати на нього не потрібно.

Зробила для всіх, хто прокинувся, каву. На тренуванні була сонна, Аік похмуро дивився на мене і не робив поблажок.

— О котрій хоч спати лягла? — запитав тренер.

— В 11.

— В принципі ще нормально. Іди на віджимання і вистачить на сьогодні.

Поки я віджималася, Аік страхував Альфреда з гантелями і вичитував його за те, що він мало спав і що це загрожує на тренуваннях. Наприкінці мене зважили.

— Ну що ж, ти трохи набрала, — усміхнувся тренер.