Читати книгу - "Господиня"

— Ти не вірив? Тоді навіщо… навіщо дав мені шанс?

— Краще померти, але спробувати, ніж утратити Джеймі,— прошепотів Джаред.

На якусь мить від емоцій у мене в горлі застряв клубок. Мел також не могла мовити й слова. На мить ми стали сім’єю — ми всі.

Я прокашлялася. Не варто перейматися через нездійсненну мрію.

— Це було просто. Напевно, у будь-кого вийшло б, головне — поводитися природно. Цілителька оглядала мою шию, — рука сама потягнулася до шраму. — Твій шрам занадто грубий, але тепер, коли в нас є все необхідне, Док зможе це виправити.

— Навряд чи нам удалося б поводитися природно.

Я кивнула.

— Так. Для мене це легко. Я знаю, чого від мене очікують, — я ледь помітно усміхнулася. — Я така ж, як вони. Якби ви мені довіряли, я б змогла дістати вам усе, що забажаєте.

І я знову засміялася. Стрес минався, і мені раптом стало дуже смішно. Цікаво, чи усвідомлює Джаред, що заради нього я готова зробити все на світі?

— Я тобі довіряю, — прошепотів він. — Я довіряю тобі наші життя.

Він справді довірив мені людські життя: своє, Джеймі й усіх інших.

— Дякую, — прошепотіла я у відповідь.

— Тобі вдалося, — повторив він, не вірячи власним словам.

— Ми його врятуємо.

«Джеймі житиме, — раділа Мелані.— Дякую, Вандо».

«Заради них — усе», — мовила я їй і зітхнула, адже це була щира правда.

Коли ми доїхали до дороги, яка звивалася серед пісків, Джаред прикріпив до бампера ланцюги та брезент і пересів за кермо. Шлях був йому знайомий, до того ж Джаред їздив швидше за мене. Він попросив мене вийти та спритно скерував машину у вузький прохід під валуном. Я чекала — от-от пролунає скрегіт металу об камінь, але Джаред заїхав бездоганно.

А тоді ми пересіли в джип і полетіли крізь ніч. Джаред переможно сміявся, а джип мчав безлюдною пустелею, і вітер відносив сміх назад.

— Де пов’язка? — запитала я.

— Навіщо вона?

Я втупилася в нього.

— Вандо, якби ти хотіла нас здати, то вже давно б це зробила — у тебе була можливість. Тепер ніхто не заперечуватиме, що ти з нами.

Я замислилася.

— Думаю, не всі з цим погодяться. Дехто буде проти.

— Тоді їм доведеться просто змиритися.

Я похитала головою, уявивши, як нас зустрінуть.

— Повернутися назад буде нелегко. Уяви тільки, що вони думають зараз… На що вони чекають…

Він не відповів. Його очі насторожено звузилися.

— Джареде… якщо люди в печерах… якщо вони не схочуть нас навіть слухати… якщо не чекатимуть на пояснення… — я говорила дедалі швидше, щоб встигнути розповісти Джаредові геть усе. — Спочатку дай Джеймі «Знеболювальне» — просто поклади на язик. Тоді «Очистку внутрішню» — ліки треба просто розсіяти в повітрі та вдихнути. Нехай Док…

— Гей! Ти сама даватимеш указівки.

— Все одно послухай, як…

— Ні, Вандо. Так не піде. Я пристрелю будь-кого, хто тебе торкнеться.

— Джареде…

— Не хвилюйся. Я цілитимуся в ноги, і тоді ти зможеш їх зцілити.

— Якщо це жарт, то зовсім не смішний.

— Я не жартую, Вандо.

— Де пов’язка?

Він міцно стиснув губи. Але в мене була з собою стара футболка — подерте шмаття Джеба. Згодиться.

— Може, так нам буде легше потрапити всередину, — мовила я, скрутивши футболку й зав’язавши нею очі.— А це означає, що ми швидше дістанемося до Джеймі.

На хвильку запанувала тиша. Джип підскакував на нерівній дорозі. В пам’яті спливли спогади про схожі ночі, коли на моєму місці була Мелані…

— Я під’їду до самих печер. Там є сховок, у якому на день-два можна поставити джип. Так ми зекономимо час.

Я кивнула. Зараз час вирішував усе.

— Майже приїхали, — мовив Джаред за хвилину. — Нас уже чекають.

Клацнув метал — це Джаред заметушився й дістав із заднього сидіння рушницю.

— Не стріляй у людей.

— Нічого не можу обіцяти.

— Стояти! — крикнув чийсь голос. Звук розлетівся по пустелі.

Джип пригальмував і зупинився.

— Це ми, — мовив Джаред. — Бачите, бачите? Я — це досі я.

На тому боці завагалися.

— Слухайте, я заведу джип у схованку, добре? У нас є ліки для Джеймі, й ми поспішаємо. Байдуже, що ви там собі думаєте, а сьогодні вам ліпше не ставати мені на дорозі.

Джип зрушив із місця. Звук змінився — ми заїхали в печери.

— Гаразд, Вандо. Все добре. Ходімо.

Рюкзак уже був у мене за спиною. Я вилізла