Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

- Я мусив піддатися тобі. Вибач. Увійшов в азарт. - Винувато дивлячись на мене напівсонними очима, журився Льоша, нетвердо стоячи на ногах.

І коли тільки встиг так накачатись? Весь вечір був бадьорим, а тепер он ледве на ногах стоїть. Мабуть, перемога в голову вдарила, і він втратив контроль.

- Я цього не хотіла б. Піддаватися – це відстій. - Я видавила втомлену усмішку і поплескала хлопця по плечу, підштовхуючи до виходу.

Основна маса народу вже розійшлася, залишилися тільки ми з Олексієм, якого я все ніяк не могла випровадити - очевидно хлопець розраховував на продовження нашого побачення десь у відокремленому місці і всіляко тягнув час, Ігнат зі своєю дівчиною, і звичайно ж господар будинку.

- Ну бувай, Азія. Був радий побачитись. - На спину опустилася величезна важка долоня, так що навіть дух вибило з легень. - Ти стала справжньою красунею. - Ігнат розгорнув мене до себе, обхопивши плечі, пустотливо посміхнувся злегка кривавою усмішкою через шрами, що стягли шкіру, і поклав мене в дружні обійми, хоча напевно і не відчув навіть, що в його руках хтось опинився - хлопець був таким здоров'яком, що напевно моя талія була вужча ніж один його біцепс.

Схоже Ігнат теж був трохи напідпитку - посміхався, обійматися поліз, а на початку вечора серйозний сидів. Мені навіть здалося, що йому ніяково знаходитися тут - у компанії людей, і він із значно більшим задоволенням залишився б наодинці зі своєю дівчиною. Він так дивився на неї… Я навіть залюбувалася.

І позаздрила, що гріха таїти.

Він дивився на неї з такою теплотою, таким обожнюванням, ніби вона була божеством, ангелом у плоті, життєдайним джерелом. Поліна ж весь вечір не відходила від нього: або тримала за руку, або торкалася його, цілувала крадькома, ніби весь час шукала тактильного контакту з ним, і не могла відсторонитися навіть на секунду. Вони були серед людей, грали, контактували з оточуючими, але незважаючи на це, ніби знаходилися віч-на-віч - у своєму особистому світі, доступному тільки їм двом. Їхні почуття зачаровували, захоплювали… і засмучували одночасно. Вони вганяли мене в смуток і викликали почуття провини за цю їдку колючу заздрість.

Вони любили одне одного, а мені це почуття було недоступне. Мене оточували шуліки, яким потрібне було лише моє тіло. Та й то одноразово. І лише для виграшу у спорі.

- Може, тобі все-таки допомогти? – запитала Поліна, дивлячись на мене з участю. Вона м'яко відсторонила свого хлопця, звільняючи мене від його ведмежих обіймів, і жартівливо стукнула його кулачком по плечу. Той обернувся зі згріб дівчину в обійми, цілуючи в маківку.

-           О точно! - знову подав голос Льоша, і вигляд у нього був такий, ніби його спіткало осяяння. - Я можу допомогти тобі прибратися. – Видав хлопець, а я закотила очі. Ну треба ж, здогадався.

- Ні в якому разі. - Раптом почувся за спиною сухий голос. Я обернулася через плече: Ваня стояв, ліниво підпираючи одвірок, склавши руки на грудях і дивився на нас з таким виглядом, ніби ми - гості, що непристойно затрималися, - йому смертельно набридли. – Правила є правила. Той, хто програв, несе покарання. Не вмієш програвати – не вступай у гру! – виклав свою безапеляційну позицію Ваня, окинувши мене гордовитим поглядом.

- Правила ці... безглузді, - мало не захникав Льоша, - їх давно час поміняти...

- Не подобаються правила? – підняв брову Ваня. - Ну тоді наступної суботи на тебе можна не чекати?

Льоша ікнув замість відповіді і витріщився на друга із по-ідіотськи ображеним виглядом.

- Ну все, йди. - вклинилася я в їхні переглядки, знову підштовхуючи свого недолугого супутника до виходу. - Я впораюсь. Мене прибиранням не налякати. До того ж гуртожиток відкриється лише за три години, не хочу цей час провести на вулиці.

- Ми могли б перечекати в мене... - просяяв Льоша. - Батьки на дачі, і хата у моєму повному розпорядженні. Поїхали, м? До біса це прибирання, наймемо клінінг... Або нехай цей... як його... педант прибирається. – хлопець кивнув у бік Вані.

Я посміхнулась, трохи нервово, злегка злякавшись від такого відвертого раптового натиску. Льоша ніби навіть протверезів, а в очах заіскрилася надія. На швидкий фінал та його беззаперечну перемогу, скоріш за все.

- Ну ні, Олексію. - Я зніяковіло посміхнулася. - Я залишусь. Не можна порушувати правила, не ми їх вигадали, і не нам скасовувати. Це поганий тон, - промовила зі значенням, і незграбно поплескавши долонькою хлопця по грудях, додала, - ми не ображатимемо своїм невіглаством господаря цього гостинного будинку, якщо хочемо сюди повернутися, чи не так?

Льоша на пару секунд завис, обробляючи почуте, потім невизначено покивав, напевно, мало що зрозумівши з моїх слів, але загальний посил все ж таки вловивши - весь його променистий вигляд якось швидко погас і він, опустивши голову, нарешті прошльопав у відкриті вхідні двері. За ним слідом розпрощалися й Ігнат із Поліною. Я зачинила за ними двері і обернулася, відразу напоровшись на уважний вивчаючий погляд Вані.

- Хм, обрала прибирання замість приємного проведення часу з небайдужим до тебе хлопцем? - примруживши очі в підозрілості, простяг хлопець. Я невизначено знизала плечем і попрямувала на кухню. Просунувшись повз Вані, що стояв стовпом у дверному отворі, я взяла вже приготовані сміттєві пакети і почала згрібати порожні пляшки, які валялись по всій кухні. Ваня пішов за мною, продовжуючи вивчаюче мене оглядати. Допомагати мені в прибиранні він навіть не думав, відійшовши від нещасного одвірка, він тепер підпер собою холодильник.