Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

— Петре, ​​розв'яжи басурмана. Може, вистачить розуму не спробувати втекти. Бо тут ми його захистимо, а якщо баби обабіч наздоженуть... — Полупуд виразно знизав плечима. Мовляв, буває смерть і страшніша, але рідко.

Дивлячись на запорожця, як на фокусника, я, не втрачаючи час на розв’язування, полоснув по мотузці знайденим у Сафар-бея ножем. Злегка зачепивши зап'ясті бранця. Але молодий татарин навіть не здригнувся. Він, як і я, не міг відірвати погляду від долоні запорожця.

— Тримай... — Василь подав жарину татарчуку так буденно, наче передавав шматок коржа чи згадувану сливу. При тому, що в повітрі виразно посмерджувало тліючою плоттю.

Сафар-бей, як заворожена зміїним поглядом жаба, машинально потягнувся до жарини, навіть доторкнувся кінчиками пальців, але відсмикнув, як тільки відчув вогонь. Навіть руки за спину сховав.

— Не хочеш? — немов здивувався запорожець. — Невже так гаряче? Ну, як знаєш.

Так само буденно, наче робив це щодня, Василь розтер жарину між мозолистих долонь і недбало здмухнув золу. Чорна хмарка полетіла в бік Сафар-бея, і юний бек так прудко відсахнувся від неї, що не втримався на ногах. Мало не впав. Довелося підтримати. Впустивши при цьому частину «здобичі».

— О, Петрусю, ​​та в тебе тютюн є... — втішився Полупуд. — Що ж ти мовчиш? — козак статечно пригладив вуса і підняв реквізований кисет, немов саме це для нього було зараз найважливішим. — Славно, славно... Курити хочеться, спасу нема. Так про що ж я питав? Ах, так... Куди ти, хлопче, кажеш, відправив другу частину чамбула?..