Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Відродження-1, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

255
0
21.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження-1" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 96
Перейти на сторінку:

— Що трапилося? — ліниво поцікавився Возген.

— Та нічого особливого. Бісенята з пацана гроші витрушували.

— З якого? — хазяїн харчевні здивовано озирнувся. Жертва невдалого гоп-стопу і справді зникла, розсудливо вирішивши не чекати кінця розбірок.

— Неважливо. Втік…

— Щось я не пригадую, щоб ти раніше був такий різкий, Леоне? — з подивом у голосі помітив Возген. — Щось особисте?

— Та ні. Сам не зрозумію, — знизую плечима якомога байдужіше. — Зачепило просто. Мабуть, адреналін після полювання ще вирує.

— Буває… — кивнув Возген. — Ходімо, поки твоє замовлення готують, пивка поп'ємо. Пригощаю... До солідних клієнтів я з усією повагою. А ти ж, як я розумію, не збираєшся на сьогоднішній поставці зупинятися? Я не помиляюсь?

— Дякую. Скоріш за все… Якщо знайду ще одне гніздування.

— А ти на сміттєзвалищі пошукай. Особливо вночі, — порадив Возген. — Тільки не наривайся. До речі, там і собак вистачає. Собачатину дорожче візьму. По п’ять монет за вгодованого.

— Я подумаю…

Поки п'ємо пиво, з'являється один із десяти племінників і простягає мені пакет, з якого стирчать шийки пивних пляшок і неймовірно пахне смаженим м'ясом.

— То ми домовилися, так? — киває на прощання Возген. — Буде здобич, заходь ще, не обманю… І це… Справді поглядай на всі боки. Шакалята образ не прощають. А ти їх принизив.

Додому майже біжу. Не тому, що боюся помсти «бісів», а дуже вже апетитно пахне моя покупка. Особливо з урахуванням того, що останні півроку я не їв нічого, крім звичайного продуктового набору, отриманого за талони з пункту здачі крові. А з чого ці ерзац-продукти приготовлені, навіть замислюватися не варто. У найкращому разі синтетика.

 

Уфф! Чи багато треба людині для щастя? Свіжий бурітас та гарне пиво. Якщо не рахувати жмені срібла та золота, що зігрівають душу.

Ситість, втома і надлишок емоцій взяли своє, і я відрубався навіть раніше, ніж допив другу пляшку. Пам'ятаю, зробив ковток, подумав, що треба подивитися, як змінилися характеристики після проходження данжу, — адже я тоді, зачарований блиском золота, ні про що інше думати не міг, — і все… Поплив. Отямився від того, що хтось наполегливо тормошив мене за плече.

— Хто тут? Чого треба? — пробурмотів невдоволено, намагаючись відвернутися до стінки і повернутися в сон.

— Вставай… — голосок явно дитячий. — Ну ж бо… Втікати треба…

— Куди? — я, як і раніше, не поспішав прокидатися.

— Та прокинься ж… Сюди йдуть «Біси». Тебе хочуть вбити…

— «Біси»? — сон все ще туманив мізки, але не настільки, щоб інформація не дійшла до свідомості. Банда малоліток все ж таки вирішила помститися і дізналася, де я живу.

Я схопився з лежанки і в напівтемряві місячного світла побачив поряд худорлявий силует.

— Ти хто?

— Саня.

— Я тебе знаю?

— Ти сьогодні дав мені монету. І захистив… потім.

— Ааа… Згадав. Що ж, схоже, реально за кожну добру справу доведеться відповісти.

Швидко сунув ноги в черевики, ненавиджу спати у взутті, і почав зашнуровувати.

— Швидше… — квапив хлопчина.

— Не босяком же тікати…

В цей час внизу важко грюкнули вхідні двері під'їзду, і на сходах почувся тупіт безлічі ніг.

— Пізно… — прошепотів Саня. — Вони вже тут.

— Тут, то й тут… Не доведеться потім по одному шукати.

Відверто кажучи, після бою з пацюками, а головне — перемоги над щурячим королем, я зовсім не боявся майбутньої сутички. Якщо зміг вижити у підвалі, то і з місцевою шпаною якось розберуся. Саня, схоже, був іншої думки. Він забився в дальній кут, за ліжком, присів і зіщулився, намагаючись стати якомога непомітніше.

— Не бійся, Сашко. Розберемося. Бог не видасть, щурі не з'їдять.

Двері в кімнату відчинилися міцним копняком, і по стінах заковзало кілька променів від ліхтариків. Парочка схрестилася на мені, засліплюючи очі, а один знайшов хлопчиська і вперся в нього. Зрозумівши, що його знайшли, Сашко тільки сильніше скулився і закрив голову руками.

— Що, дядьку? Не чекав гостей? — глузливо промовив хтось невидимий. — А ми приперлися.

— Ха! Заціни, Лось, як ми вдало зайшли! І приблуда тут… Тож він за неї впрігся. Дівча, по ходу, йому ліжко гріє.

— Ну, ну… Значить так, пацани, хмиря загасити та викинути у вікно. А соску на тапчан. Давно час її прописати. Щоб знала, хто в районі мазу тримає, сучка драна!

На якусь мить я навіть розгубився. Він сказав: «Соску»? То Сашко дівчисько? І вони її збираються… Ось же ж тварюки!

Від несподіванки навіть перший удар пропустив. Взута в важкий черевик нога вилетіла з пітьми і врізалася підйомом у плече. Я не був готовий і від удару впав на підлогу. Другий — копнув у стегно, а ось третьому гопнику не пощастило — схибив і копнув лежанку. В результаті забився сам.

1 ... 16 17 18 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-1, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-1, Кулик Степан"