Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ми вважаємо, що приїзд до Донецька великої кількості людей, вороже налаштованих до російськомовного населення, відомих своїми націоналістичними радикальними витівками і, тим більше, проведення на нашій землі з’їзду затятих ворогів мови своїх предків — це прямий виклик усім нам», — говорилося у заяві, поширеній від імені Слов’янської партії напередодні візиту Ющенка у Донецьк.
Уранці 31 жовтня стало зрозуміло, що з’їзд не відбудеться. Палац молоді «Юність» виявився зайнятим вороже налаштованим до Ющенка натовпом. Окрім того, вночі по всьому Донецьку з’явилися рекламні борди, на яких лідер «Нашої України» був зображений у нацистській формі. Замовниками брудної реклами також виступила Слов’янська партія.
Чиновникам вдалося зібрати під стінами «Юності» кілька тисяч людей, яким видали образливі антиющенківські плакати та російські прапори. Оскільки сам Ющенко запізнювався, а натовп треба було тримати, людей розважали алкоголем та солодощами фабрики «Конті», що належала Борису Колеснікову. У ті далекі часи, коли гаджет із відеокамерою ще не лежав у кишені кожного підлітка, а інтернет був доступний невеликій кількості людей, ще не було необхідності піклуватися про зовнішні пристойності, тому організатори мітингу відкрито роздавали пляшки з горілкою та печиво з коробок. Але «бенкет» усе одно потрапив в об’єктиви камер, і Донецьк постав на цих кадрах у вельми непривабливому світлі.
Зовнішній вигляд і поведінка звезених на мітинг людей були, м’яко кажучи, відразливими. Деякі мітингувальники швидко напилися, вигукували образи, показували в камери журналістам непристойні жести, палили газети і топтали партійну символіку «Нашої України». Зрозуміло, все це «шоу не додало популярності ані «донецьким», ані самому Донецьку. Організатори мітингу тільки зміцнили негативні стереотипи про Донбас і виставили регіон цитаделлю безкультур’я та нетерпимості. Поведінка натовпу та примітивні антиющенківські карикатури на білбордах мимоволі змушували людей в інших регіонах співчувати Ющенкові. Проте команда Януковича вважала завдання виконаним. їм вдалося створити враження агресивного неприйняття Ющенка у Донецьку та підтвердити слова провладних експертів, які стверджували, що Ющенко популярний тільки у західних регіонах України.
Ющенко прилетів у Донецьк літаком, але в аеропорту на нього також чекав «теплий» прийом. За вказівкою місцевої влади туди привезли кілька сотень людей, які намагалися заблокувати лідера «Нашої України» і не випускати його в місто. Коли ж Ющенкові все–таки вдалося прорватися крізь натовп за допомогою співробітників «Альфи», він насамперед вирушив до будівлі Донецької ОДА з’ясовувати відносини з представниками місцевої влади.
Голова Донецької ОДА Анатолій Близнюк незграбно заперечував причетність донецької влади до скандальних подій, але його виправданням, звичайно, ніхто не вірив.
«Ви укладали договір з керівництвом палацу молоді «Юність», які до мене претензії? Я був у цьому приміщенні, питав людей, чому вони прийшли? Вони сказали: ми прийшли до Ющенка, поспілкуватися з ним. Я зрозумів, що викинути їх звідти не можна», — брехав Близнюк у відповідь на звинувачення в організації зриву з’їзду «Нашої України».
Віктор Ющенко у свою чергу обурився бордами, які зображували його нацистом. «Мій батько чотири роки відсидів в Освенцимі. За вас, холуїв!» — емоційно дорікнув лідер «помаранчевих» Близнюку та Колеснікову. Ця фраза стала подарунком політтехнологам Януковича. Місцеві ЗМІ радісно вирвали її з контексту і показали все так, ніби Ющенко звертався не до представників місцевої влади, а обізвав «холуями» усіх донеччан. Надалі цю цитату регулярно приводили в агітках Януковича як доказ донбасофобії Ющенка.
«Донбасівець! Невже ти забув, як Ющенко, будучи рік тому в Донецьку, назвав нас «холуями»? Невже ти не розумієш, що у разі перемоги він «розірве» ненависний йому регіон?» — писали в газеті «Голос Донбасса», яку під час передвиборної кампанії випускала команда Януковича (№ 7 від 12 листопада 2004 року).
Події 31 жовтня 2003 року були не просто черговим політичним скандалом. У той день для України в Донецьку пролунав тривожний дзвінок. Після довгої перерви, як і на початку 90‑х, донецька політична еліта знову використала проросійські маргінальні організації та їхні гасла для шантажу політичних опонентів. Стало ясно, що заради перемоги на виборах команда Януковича готова вдаватися до жорстких методів. Зокрема, і розіграти сепаратистську карту.
Ці тривожні тенденції не сховалися від уваги журналістів. «У Донецьку сьогодні відбулася репетиція громадянської війни! Якби п’яний натовп просто кричав «Ющенка геть!», це було б політичне протистояння. Але коли антиющенківські настрої підбурюються саме міжнаціональними та міжрегіональними символами і закликами — це розпалювання міжнаціональної ворожнечі», — писав наступного дня після подій відомий донецький журналіст Сергій Гармаш.
«Найбільш цікавим і важливим е змістовний аналіз гасел, які використовувалися у Донецьку. Висновки невтішні. Засліплена страхом перед Ющенком та ненавистю до нього, саме влада виносить на порядок денний виборчої кампанії такі вибухонебезпечні теми, як питання мови, міжнаціональних відносин, взаємин Заходу і Сходу України, її геополітичної орієнтації. Поза всяким сумнівом, гасла для донецьких «протестувальників» затверджувалися не у студентських гуртожитках, а у владних кабінетах. Там же вирішували, яким інвентарем озброювати демонстрантів, і російські триколори в руках у п’яних студентів з’явилися не випадково», — писали журналісти «Української правди» у статті «Розкол України як головна передвиборча технологія влади» 3 листопада 2003 року.
Анатолію Близнюку і Борису Колеснікову, які були справжніми організаторами масової акції проти Ющенка, справді вдалося запустити маховик міжрегіональної ворожнечі, який розкручувався увесь період передвиборчої кампанії. Огидна поведінка п’яного натовпу в Донецьку викликала цілком передбачувану реакцію у прихильників Ющенка в інших регіонах. «Українська правда» та інші опозиційні ЗМІ писали про «неандертальську політичну культуру Сарматського краю». У Донецьку, в свою чергу, охоче вловлювали будь–який негатив, що виходив із табору опонентів, і подавали його як доказ упередженого ставлення «помаранчевих» до Донбасу. Після 31 жовтня цей маятник було вже не зупинити.
Певні тертя, що існували між західними та східними регіонами України, загострилися до межі. І сталося це не лише завдяки Януковичу та його команді, а й завдяки президенту Леоніду Кучмі, який міг вчасно стримати «донецьких» і заборонити їм роздмухувати пожежу ворожнечі, але не став цього робити. Другий президент України, якого і сьогодні багато хто вважає мудрим та професійним керівником, лише мовчки спостерігав за тим, як глава Кабміну нагнітає напруженість і нацьковує громадян
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
