Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 151
Перейти на сторінку:
Але не за цей обман він відчуває надто велику провину.

Сусіди зі східного боку мають прізвище Вінстра. В них троє синів: старший із кривими, схожими на літеру «X» ногами, на ймення Ґісберт і близнюки Ебен та Езер, надто малі, щоб ходити до школи. Він з братом глузує з Ґісберта Вінстри через його кумедне прізвище і невпевнену, безпорадну манеру бігати. Вони вирішили, що він ідіот, психічно неповноцінний, і оголосили йому війну. Якось пополудні взяли півдесятка яєць, які приніс посильний із «Schochat’s», пожбурили їх на покрівлю будинку Вінстра і поховалися. З дому ніхто не вийшов, та коли сонце висушило розбиті яйця, вони перетворилися в огидні жовті плями.

Насолоду кидати яйце, набагато менше й легше за крикетний м’яч, спостерігати, як воно, крутячись, летить у повітрі, чути м’який хрускіт його падіння, він відчуває потім ще дуже довго. Але ця насолода забарвлена провиною. Він не може забути, що вони гралися їжею. Яким правом вони використали яйця як іграшки? Що сказав би хлопець із «Schochat’s», якби дізнався, що вони викинули яйця, які він віз на велосипеді від самого міста? Йому здається, що хлопець із «Schochat’s» — насправді ніякий не хлопець, а вже дорослий чоловік — не такий законсервований у своєму образі людини в капелюсі, як у Боббі Локка, і з метеликом, щоб бути байдужим. Він відчуває, що посильний категорично не схвалив би і не вагався б сказати про це. «Як можна так чинити, якщо є голодні діти?» — запитав би він своїм поганеньким африкаансом і не почув би відповіді. Можливо, десь у світі й можна кидати яйця (наприклад, він знає, що в Англії кидають яйця в людей у колодках), але в цій країні є судді, які судитимуть за нормами справедливості. В цій країні не можна бездумно ставитися до харчів.

Джошуа — четвертий тубілець, якого він знав у своєму житті. Першого він туманно пам’ятає лише тому, що той хлопець увесь день ходив у синій піжамі і звичайно мив сходи в кварталі, де вони жили в Йоганнесбурзі. Другою була Фіела в Плеттенберґ-Беї, що прала їм білизну. Фіела була дуже чорна й дуже стара, не мала зубів і виголошувала довгі промови про минуле гарною, переливчастою англійською мовою. Вона розповідала, що приїхала з острова Св. Гелени, де була рабинею. Третього він теж бачив у Плеттенберґ-Беї. Стався великий шторм, затонув корабель, і вітер, що ненастанно дув кілька днів і ночей поспіль, тільки-но почав угамовуватись. Хлопчик із матір’ю й братом пішли до моря й роздивлялися купи сміття та водоростей, викинутих на берег, як раптом до них підійшов і озвався старий чоловік із сивою бородою, пасторським комірцем і парасолькою. «Людина будує великі залізні кораблі, — сказав старий, — але море сильніше. Море сильніше за все, що може збудувати людина».

Коли вони знову опинилися самі, мати сказала: «Ти повинен запам’ятати його слова. Це мудра стара людина». То був єдиний на його пам’яті випадок, коли мати вжила слово «мудрий»; насправді то був єдиний, як він пригадує, випадок, коли хтось узагалі вжив це слово, якщо не брати до уваги книжок. Але його вразило не тільки старомодне слово. Можна поважати й тубільців — ось що сказала мати. Це велика полегкість — почути про таке, мати підтвердження.

В казках, які справили на нього найглибше враження, йдеться про третього брата, найскромнішого, з якого, проте, найбільше глузують, і саме він, коли старший і середульший брати зневажливо проходять повз, допомагає старій жінці нести тяжку ношу або витягає леву скалку з лапи. Третій брат добрий, чесний і сміливий, натомість перші два хвальковиті, зарозумілі й лихі. Наприкінці казки третього брата коронують принцом, а першого і другого вкривають ганьбою й проганяють.

Є білі, кольорові й тубільці, і саме тубільці найнижчі, і з них найбільше глузують. Паралель неминуча: тубільці — третій брат.

У школі діти знову і знову, рік у рік, учать про Яна ван Рібека і Симона ван дер Стела[12], лорда Чарльза Сомерсета[13] і Пітера Ретіфа[14]. Після приїзду Пітера Ретіфа почалися війни з кафрами, коли кафри ринули через кордони колонії і їх довелося виганяти, але війни з кафрами такі численні й заплутані і їх так важко розрізняти, що від дітей не вимагають знати про них на іспитах.

Хоча на іспитах хлопчик правильно відповідає на питання з історії, він не знає так, щоб це задовольнило його серце, чому Ян ван Рібек і Сімон ван дер Стел були такі добрі, а Чарльз Сомерсет — такий поганий. Не подобаються йому, як начебто мали б, і проводирі великого переселення бурів, окрім, можливо, Піта Ретіфа, що загинув, коли Дінґаан хитрощами спонукав його лишити рушницю надворі під краалем. Андріс Преторіус, Ґерріт Марітц та інші мають такі прізвища, як учителі в середній школі або африканери по радіо: сердиті, зашкарублі, сповнені погроз і балачок про Бога.

У школі не вивчають Англо-бурської війни, принаймні в англомовних класах. Є чутки, ніби цю війну вивчають у класах африканерів під назвою Tweede Vryheidsoorlog, Другої визвольної війни, проте не згадують про неї на іспитах. Англо-бурської війни, оскільки це дражлива тема, немає в офіційній програмі. Навіть його батько-мати не кажуть нічого про Англо-бурську війну, за ким була правда, а за ким — кривда. А втім, мати розповідає про Англо-бурську війну те, що чула ще від своєї матері. Коли бури прийшли на їхню ферму, казала її мати, то вимагали харчів, грошей і чекали, щоб їм прислужували. А коли прийшли англійські солдати, то спали в стайні, нічого не крали, а перед тим, як піти, чемно подякували господарям.

Британці з їхніми пихатими, зарозумілими генералами — негідники Англо-бурської війни. Вони ще й дурні, бо ходили в червоних мундирах, стаючи легкою мішенню для вправних бурських стрільців. У розповідях про цю війну начебто треба бути на боці бурів, які боролися за свою свободу проти могутності Британської імперії. Але хлопчик воліє не любити бурів, і то не тільки за довгі бороди та огидне вбрання, а й за ховання за скелями та постріли із засідок, і любити британців, що йшли на смерть під пронизливі звуки козиць, на яких вигравали їм.

У Вустері англійці становлять меншість, у Реюньйон-парку — мізерну меншість. Крім нього і брата, що є англійцями тільки в певному розумінні, до школи ходять лише два справжні англійські хлопці: Роб Гарт і невисокий, жилавий хлопчик на ймення Біллі Сміт, чий батько працює на

1 ... 16 17 18 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"